Чт, 31 августа 2017, 11:53
просмотров: 3182 коментариев: 0 

Михайленко: Після Кіпру батько привів в ДЮСШ Динамо

GPS мониторинг транспорта Контроль топлива
Михайленко: Після Кіпру батько привів в ДЮСШ Динамо

На п’ятій компенсованій арбітром хвилині влучний удар цього нападника приніс перемогу Дніпру над Таврією-Сімферополь — 1:0. Йому лишень 18, і минулого сезоні він грав у чемпіонаті ДЮФЛУ, а це вже другий його гол у професіональному футболі.

 

А ще його батько відомий у минулому півзахисник збірної України Дмитро Михайленко, котрий нині очолює Дніпро-1 — найголовнішого конкурента команди свого сина.

 

Разом із проектом Золотий Талант ПФЛ визнала Івана Михайленка кращим молодим гравцем 8-го туру Другої ліги.

 

— Іване, зрозуміло, що пауза між турами — як кіт наплакав, але все ж поговоримо про перемогу над Таврією. Адже згадувати приємне не набридає?
— То воно спочатку приємно, а наступного дня вже думаю про майбутню гру.

 

— Матч ти розпочав традиційно — в запасі. Дуже нервуєшся на лавці, особливо, коли у партнерів не все виходить?
— Взагалі не нервуюся. Трохи за команду переймаюся, а за себе ні, немає мандражу.

 

— Є футболісти, котрим виходи на заміну взагалі не вдаються, інші, навпаки, грають краще, аніж у старті. Ти з яких?
— Не знаю, це більше питання підготовки. Завжди повинні бути сили грати: і в старті, і виходячи на заміну.

 

— Олександр Поклонський випустив тебе на 85-й з надією, що ти заб’єш, чи подумки ви вже погодилися на 0:0?
— Мабуть краще у тренера запитати. Але він завжди каже: Давай, буде момент, потрібно реалізувати. Я вийшов з відчуттям, що момент буде.

 

— Згадай, як забивалося? У вас із тезкою Будняком награна зв’язка?
— Можна і так сказати, ми ж партнери. Я побачив, що він підняв голову і буде віддавати передачу, тож прискорився і прийняв м’яч в штрафному майданчику.

 

— Ще поки м’яч летів ти вже знав, що будеш з ним робити?
— Так, знав, що буду робити: якраз підготував позицію для подачі. Прийняв, головою прокинув собі, захисник пролетів повз. Цілив у дальній кут, але суперник накрив удар, стався невеликий рикошет і м’яч влетів у ворота.

 

— А загалом для тебе чиї паси найкомфортніші?
— Мені без різниці. Ми одна команда, разом знаходимося, знаємо, хто і що вміє. Особливих проблем не відчуваю.

 

— Зазвичай Олександр Поклонський скупий на похвали, але тебе молодцем назвав. Вочевидь, потішив ти його дуже?
— Звичайно, на 95-й хвилині забити гол.

 

— А ще тренер ледь не пообіцяв виставити тебе на матч із Суднобудівником у старті. Не боїшся сполохати фарт, адже ти й Металісту 1925 з заміни забив?
— Ні, не боюся. Все залежить від тренера, якщо поставить, буду віддаватися на всі сто. Якщо ні, з таким же настроєм можу вийти на заміну.

 

— Минулого сезону ти ще виступав у чемпіонаті ДЮФЛУ, навчався в школі. Зовсім не боявся другої ліги?
— Просто спочатку здавалося, що друга ліга слабка, порівнюючи з Прем’єр-лігою, з першою. Але зараз пограв тут і розумію: якщо порівнювати з чемпіонатом U-21, то друга ліга навіть краще. Боротьби тут більше, гра силова виходить.

 

— Ось ми згадали школу, дитинство. Ваня, зізнайся, бути сином уславленого футболіста — легко чи важко?
— Я не надаю цьому значення, просто намагаюся грати у футбол.

 

— Коли вперше познайомився зі справжнім футбольним м’ячем, певне, й не згадаєш?
— Пам’ятаю, на день народження, рік мені був, подарували м’яча. А взагалі в 9 років почав грати у футбол.

 

— Тобі було лише два роки, коли батько поїхав грати до Ізраїлю. Ви з мамою теж за ним?
— Так, поїхали, там мешкали десь два роки. А потім і на Кіпрі жили, коли батько там грав. Так, я там, можна сказати, і починав займатися футболом у місцевій команді. Ой, я вже й не пам’ятаю кіпрських подробиць, маленьким був.

 

— Коли батько вдруге прийшов до Дніпра (2002-2006 рр.), ти вже взнавав його по телевізору?
— По телевізору не пам’ятаю. Пригадую, з мамою відвідував домашні матчі і багато раз був на базі, на полі бігав. Ось базу із самого рання пам’ятаю чудово.

 

— Після Кіпру тебе тато відвів до ДЮФШ Динамо. До якого тренера потрапив?
— Першого погано пам’ятаю, вони часто змінювалися. А потім довгий час був Юрій Лень.

 

— Відразу побіг в атаку?
— Спочатку рік грав у півзахисті, а потім тренер відправив в нападники, згодом і сам звик.

 

— У першому ж чемпіонаті ДЮФЛУ у складі Динамо U-14 ти в 21 матчі провів 22 голи. Тренер був у захваті?
— Так, а потім ми поїхали на фінальну частину, і там я не забив. У групі команди слабкі були, а на фінал приїхали — найкращі. Тоді я зрозумів, що потрібно серйозно додавати для боротьби з хорошими суперниками.

 

— Із 2009 року Дмитро Михайленко працював у тренерському штабі Дніпра, ти займався в Динамо. Чия була ініціатива влітку 2014-го переїхати до Дніпропетровська й відповідно змінити київську академію на тамтешню?
— Разом вирішували, з родиною. Батько запропонував і вирішили спробувати.

 

— Жаль було розлучатися із динамівськими друзяками?
— Звичайно, провів там шість років, чимало матчів провів, потоваришував із хлопцями, і було прикро. З багатьма я й досі підтримую стосунки. Хахльов, Куліш, Миколенко, Янаков — це мої друзі.

 

— Привітав Миколенка із дебютом у першій команді?
— Ні, забув, на жаль (посміхається).

 

— Із ким першим подружився у Дніпрі? Із ровесником Будняком?
— Я знав пацанів до цього, і відразу з усіма зійшовся. Не сказав би, що тяжко довелося, спочатку просто незвично було. Та потім звик і не дуже тяжко довелося.

 

— Вас в академії було багато нащадків знаменитих батьків — Костишин, Рикун, ти. Ви коли-небудь говорили між собою про татусів, про їхні кар’єри?
— Може якісь моменти і згадували.

 

— Халепа, що сталася з Дніпром, не змусила пожалкувати про перехід із Динамо?
— Радше змусило задуматися, але пожалкувати — ні.

 

— Минулого сезону ти, виступаючи за дубль (10 матчів, 4 голи), грав ще й за юніорів (5 матчів). Не важко було розриватися?
— Ні, взагалі не тяжко. Я знаходився в дублюючій команді, і коли не потрапляв до заявки, тренер спускав у U-19. Ми всі разом мешкаємо, один колектив і труднощів не було.

 

— Батько тобі давав якісь поради?
— Різні, в плані гри підказував, як бути в різних ситуаціях, що робити. Я прислухався.

 

— А якимось чисто професіональним речам навчив?
— Аякже, як обирати позицію навчив, підказував, як діяти в тактичному плані. В технічному - це вже моя справа, як буду тренуватися.

 

— Ви зараз мешкаєте разом, в одній квартирі?
— На одній території.

 

— Він дуже переживав, коли Дніпро вилітав із УПЛ?
— Всі переймалися.

 

— Погодься, було б логічно, щоб батько із сином працювали в одному клубі. А ви зараз — конкуренти.
— Не знаю, не мені вирішувати.

 

— Вдома взагалі не розмовляєте на футбольні теми?
— Навпаки, більше про футбол тільки й балакаємо. Можемо разом і переглянути — Лігу чемпіонів, чи матчі збірної України. Так, звісно, ми емоційні глядачі, кричимо. А в побутовому плані навіть не знаю. Зрозуміло, разом робимо багато чого, але традицій немає.

 

— Твоя мама Карина розповідала, що в дитинстві тато привчав тебе читати? Й досі любиш книги?
— Якщо є щось цікаве, то так. А якщо не притягує книжка, то не читатиму. — Приклад Андрія Ярмоленка, про якого тільки й балачок, вкотре підштовхнув ще старанніше тренуватися?
— Безумовно. Це приклад для усіх молодих футболістів.

 

Бліц
— Народився у Києві.
— Із українських футболістів кумира не було, із закордонних - Роналду на першому місці, а ще Ібрагімовіч.
— Хобі? Подорожувати люблю, музику слухати.
— Мрія, певне, як і в усіх футболістів: пробитися на європейський рівень.



pfl.ua

 

 

0 комментариев