Калініч: "Мені нема на що скаржитися"

— Ніколо, в недавньому матчі, проти запорізького Металурга, ви двічі відзначилися. Скажіть, задоволені своєю грою?

— Звісно, задоволений. Давно вже не грав, останній раз у складі Дніпра виходив ще в Києві, проти Динамо. Тоді отримав незначне ушкодження, відтак поїхав грати за національну збірну на матч із південнокорейцями. Там ситуацію з травмою тільки погіршив. Також ще додалася величезна втома, яка накопичилася після довгих перельотів із Сеулу. І вийшло так, що відновився лише зовсім недавно.

— Чому так рідко граєте з перших хвилин? У вас щось нечасте зі здоров’ям чи це особисте рішення тренера?

— Не знаю, чому так виходить. У мене із Хуанде Рамосом нормальні стосунки, ми спілкуємося, все добре. Просто за нашу команду виступають багато гравців атакувального плану. Усі вони перебувають у чудовій формі, багато забивають. У нас дуже велика конкуренція за місце у стартовому складі. Проводимо багато поєдинків, граємо через два дня на третій. Наш тренер часто вдається до ротації складу, яка є нормальною ситуацією. У нашій команді кожен хоче грати у складі, проте вирішує все наставник, якому ми довіряємо.

— Тобто ви своїм нинішнім становищем у Дніпрі задоволені?

— Так, цілком. Мені нема на що скаржитися. Повторюю: все нормально.

— Подейкують, що влітку ви хотіли змінити адресу? Чи відповідає така інформація дійсності?

— Так. Уся справа в тому, що я практично не грав усю другу половину минулого сезону. Не можу просто сидіти й спостерігати зі сторони за тим, як грає команда. У мене є амбіції, я хочу грати, а не сидіти в запасі. Наразі ситуація виправилася. Мені знову довіряють місце на полі, відтак про жодні інші команди я не думаю.

— Чому передумали змінювати команду?

— Керівництво дніпропетровського Дніпра не хотіло мене відпускати, попросило залишитися, переконало мене, що я потрібен, отож зможу принести ще чимало користі. Вирішив погодитися, адже мені Дніпро імпонує. Подобається колектив, тренувальний процес, тут узагалі створені всі умови для плідної праці. Намагаюся виправдовувати довіру босів і тренерського штабу команди.

— Як вийшло так, що через дискваліфікацію ви пропустили матч першого групового раунду з румунським Пандурієм, а не, скажімо, з естонським Німме Калью в раунді плей-оф? Адже покарання діє ще з минулого року, і його можна було відбути ще в одному з матчів кваліфікації турніру?

— Не знаю, що вам на це відповісти. Можливо, це помилка когось із співробітників клубу. Так, я справді міг відбути дискваліфікацію в матчі з естонцями, однак про це ніхто не подбав. До мене просто прийшли і повідомили, що я не зможу зіграти, адже ще маю відбути покарання за огріхи минулого сезону. Можу сказати, що моєї вини у цьому немає.

— Дніпро нині сильніший свого торішнього зразка чи залишився на тому ж рівні?

— Що й говорити, ми, звісно, стали сильнішими, порівняно з минулим сезоном. Уже три роки виступаємо разом, звикли один до одного, зігралися. Повністю пристосувалися до тренерських вимог, розуміємо, як треба грати, куди треба бігти, що робити в тій чи іншій ігровій ситуації. Команда прогресує з кожним роком. Пам’ятаю, коли тільки приїхав, команда була в розібраному стані. Тренер щойно прийшов, багато було нових гравців. Тоді про зіграність мова не йшла, намагалися просто виконувати тренерські настанови. Зараз усе зовсім інакше, тепер нас справді можна назвати командою.

— Ви два роки виступали в анг­лійській прем’єр-лізі за Блекберн Роверз. Скажіть, чому у вас не склалася кар’єра на Туманному Альбіоні?

— Вийшло так, що, перейшовши до Блекберна, був гравцем основ­ного складу, багато грав, забивав. Однак потім прибув новий керманич, президент змінився, тож мені, по суті, дали зрозуміти, що більше я їм не потрібен. Новий тренер почав запрошувати своїх виконавців на мою позицію, тому я й вирішив негайно змінити клуб.

— Отже, пропозицію дніпропетровців ви прийняли одразу?

— Так, нітрохи не сумнівався в такому рішенні. Представники українського клубу дуже сильно хотіли бачити мене у себе, відтак я дав їм принципову згоду. Необхідно віддати їм належне, вони наполегливо працювали над тим, щоби якомога скоріше я переїхав до Дніпропетровська. Також перед переходом я знав, що у цьому колективі виступає Стрінич, радився зі Срною. Він сказав, що Дніпро — дуже хороша команда, й мені варто підписати з нею конт­ракт. Тобто, переїжджаючи в Україну, я був достоту обізнаний про нове місце роботи.

— Цього уїк-енду Дніпро грає проти Чорноморця. У команді відчувається напруженість перед відповідальною грою?

— Та ні. Усе нормально. Ніякої нервозності немає. Усі готуються в звичному режимі. Чорноморець такий же суперник, як й усі інші. Знаємо, що одесити мають непогану переможну серію, останнім часом демонструють пристойний футбол. Та наша команда сильніша, тим паче, граємо перед рідними вболівальниками. Маємо перемагати — сто відсот­ків. Скажу більше, нам необхідна ця перемога, адже триває запекла боротьба за перше місце. Після одеситів нас очікує домашній поєдинок у Лізі Європи проти Фіорентини та дербі з Металістом. Ми відстаємо від харків’ян на троє очок, і маємо ліквідовувати цей гандикап. Намагатимемося зіграти у свою гру, а вже потім подивимося на результат.

— З голеадором Чорноморця Олексієм Антоновим ви особисто знайомі, адже він також виступав за Дніпро?

— Звісно, я знаю його. Я вже перейшов у Дніпро, коли він був у команді. Хороший нападник, індивідуаліст, із хорошим голевим відчуттям. Якщо він гратиме проти нас, захисникам доведеться попітніти. Утім, у футбол грає не одна людина, а команда. А вона в нас сильніша, відтак ми й переможемо.

footboom.com