Антон ФУРСОВ: Будеш директором, та й усе
1730
– Як у вас справи, що зараз робите?
– Усе добре. Зараз перебуваю в Дніпрі, так би мовити, в творчій відпустці. Більше часу проводжу з родиною.
– Згідно з відкритим реєстром юридичних осіб, ви – директор СК «Дніпро-1». Листи до УПЛ підписували вже як генеральний директор. Яка правильна назва вашої посади?
– Я став тією людиною, яка офіційно зареєструвала ТОВ СК «Дніпро-1». Спочатку призначили директором, а, коли до клубу прийшов Андрій Русол та обійняв посаду виконавчого директора, мене перевели на посаду генерального. Це суто юридичні формальності.
– Для чого зараз існує ТОВ «Дніпро-1»?
– Складно відповісти. Це питання до засновників (згідно з реєстрами, це Береза Максим Юрійович (син Юрія Берези) та Андрій Анатолійович Русол. – Прим. – І. Л.). Можливо, це для чогось їм потрібно.
– Чому зараз «Дніпро-1» судиться з «Шахтарем» за Піхальонка? Хто платить юристам?
– Це краще запитати в засновників. Наскільки я знаю, юридичній фірмі сплатили наперед, коли кошти ще були на рахунку клубу. Що відбувається зараз, я не в курсі.
– Чи є в «Дніпра-1» зараз працівники? Рік тому В’ячеслав Фрідман казав, що залишилися лише ви та кілька бухгалтерів.
– Все правильно. До останнього часу залишалися я, головний бухгалтер та його помічник. Ми опікувалися процедурою атестації, бо ще жевріла надія знайти інвестора. Наскільки мені відомо, зараз усіх співробітників клубу вже звільнено.
– Як проходили пошуки інвестора для порятунку «Дніпра-1»?
– Я особисто понад два місяці спілкувався з потенційним інвестором зі США, надавав усю інформацію щодо стану справ у клубі, але вирішальним чинником негативного рішення інвесторів стала війна.
Коли стало зрозуміло, що ми не стартуємо в новому сезоні, ухвалив для себе непросте рішення піти. Я – амбітна людина, й не хотів просто сидіти й чекати, коли хтось прийде й врятує «Дніпро-1». Можливо, помилився, але час покаже.
– Розкажіть детальніше про перемовини з інвесторами зі США.
– Спілкувався з людиною, яка репрезентувала великий автоконцерн у США. Ми навіть розробили 5-річний план розвитку й обговорювали моделі розбудови клубу на прикладі успішних європейських та американських клубів. Вони настільки серйозно підходили до цього питання, що навіть розглядали кандидатуру Олександра Петракова на посаду директора академії – їх дуже вразила перемога збірної U-20 на чемпіонаті світу під його орудою. Проте, на жаль, далі перемовин справа не пішла: війна стала вирішальним чинником, зависокі ризики для інвестицій.
– Крім інвесторів зі США, хтось ще був?
– Щодо інших – від Юрія Берези чув, що він спілкувався з інвестором із Канади, який має українське коріння. Однак більше деталей мені невідомо, краще запитати в нього.
– А чим ви опікувалися в професійному плані до призначення в клуб?
– За освітою я фінансист-економіст. Після університету працював у девелоперській компанії, опікувався операціями з нерухомістю. Надалі був директором будівельної компанії. І по тому – 8 років у СК «Дніпро-1».
– Чув, що колись грали за футзальний «Приват-Дніпро»…
– Розумію, яку паралель ви хочете провести, але це просто збіг (сміється).
Так, я справді грав за «Приват-Дніпро», й ми навіть вигравали місцеву Першу лігу, але це було задовго до мого потрапляння до СК. Просто знайомі хлопці, що працювали в «Приватбанку», запросили пограти за них, й уся історія.
– Як ви взагалі потрапили до СК «Дніпро-1»?
– Тут історія куди цікавіша. Мене фактично поставили перед фактом: «Будеш директором, та й усе». Мабуть, я був найфутбольнішою людиною з близького оточення Юрія Берези.
Все почалося з лазні в грудні 2016 року (як тут не згадати міфічну історію про призначення Андрія Стеценка за схожих умов на аналогічну посаду у ФК «Дніпро». – Прим. І. Л.). Після футболу ми сиділи з Березою, розмовляли на тему справ у ФК «Дніпро», й він тоді сказав: «Ми будемо «Дніпром», от побачите». Я подумав, що це жарт, і, може, в людини тепловий удар стався в лазні.
– Що далі?
– Через кілька місяців мені зателефонував Геннадій Полонський, один із початкових засновників «Дніпра-1», я тоді відновлювався після операції на хрестоподібних зв’язках. Геннадій Борисович сказав: «Тебе погоджено на посаду директора. Бери милиці й іди до нотаріуса відкривати клуб». Спочатку подумав, що наркоз після операції не пройшов, але все сталося так, як і казав Береза тоді в лазні: «Ми стали «Дніпром»».
– Хто такий Геннадій Полонський?
– Геннадія Борисовича я знаю ще з дитинства, років із 12-ти. Він навчався разом із моїм батьком, а опісля вони працювали у будівельній компанії, власником якої був Полонський. Я тоді грав у академії «Дніпро-75», і він часто запрошував нас зіграти проти дорослих. Я брав п’ятірку найсильніших хлопців, і ми грали проти них. Призом за перемогу називався торт, але, здається, ми жодного разу його не виграли (сміється).
– Пам’ятаю прізвище «Полонський». Він значився в переліку засновників СК, а опісля раптом зник…
– Полонський нікуди не зник. Він просто не публічна людина. Після виходу зі складу засновників СК продовжував опікуватися футболом – він мав команду, що грала в аматорському чемпіонаті України. Війна, на жаль, зламала багато планів, але він активно допомагає армії і, як усі ми, вірить у перемогу. Для мене він зробив у житті дуже багато, і я йому щиро вдячний.
– Як ви познайомились із Юрієм Березою?
– Приблизно в 2015 році, на футболі. Нас познайомив якраз Геннадій Полонський, ми зіграли всі разом у футбол і познайомилися.
– Чи знаєте ви, чим Береза опікується зараз?
– Ми спілкуємося зрідка, але я іноді бачу його інтерв’ю військовим оглядачам.
– Яку роль у клубі мав Юрій Береза?
– Він був почесним президентом й ідеологом клубу. Попри те, що в нього не було досвіду у футболі, він повністю занурився в роботу. Він умів слухати, радився перед ухваленням важливих рішень. Я переконаний, що саме завдяки йому в Дніпрі останні 8 років існував професійний клуб.
– Чи правда, що Береза ходив по базі з гранатою та лякав футболістів?
– Я такого не бачив. І взагалі йому граната не потрібна, щоб його боялися (сміється).
– Повернемося до вас. Назвіть, будь ласка, ваші обов’язки як генерального директора.
– Посада охоплювала все: операційне управління клубом, адміністративно-господарські питання, роботу з державними органами, бюджетування, перегляд гравців, узгодження контрактів. Я був підписантом усіх документів.
– Яку роль мав Андрій Русол?
– Дуже вагому. В нього був величезний досвід, і йому довіряли повністю. В усіх здобутках «Дніпра-1» велика заслуга саме Русола.
– А Іван Телько чим опікувався в «Дніпрі-1»?
– Іван працював, мабуть, на всіх посадах у клубі, крім моєї. Спочатку був тренером в академії, надалі – скаутом, тренером з індивідуальної підготовки, а, коли прийшов Кучер, став начальником команди. Давно з ним не спілкувався, але бажаю йому успіхів.
– Що ви знаєте про вплив Ігоря Коломойського на клуб?
– Чого я тільки не чув… Проте жодного підтвердження або фактів немає. Перевірка УЄФА довела, що СК «Дніпро-1» не має ані до ФК «Дніпро», ані до Коломойського жодного стосунку. Люди мають властивість видавати жадане за дійсне.
– Юрій Максимов у інтерв’ю нашому сайту прямо сказав, що Коломойський «кинув клуб». А фінансові проблеми почалися саме після його арешту. Вам точно щось відомо…
– Особисто я з Ігорем Валерійовичем не знайомий і не можу коментувати цю інформацію. Юрій Вільйович – емоційна людина, він міг сказати щось «у серцях». Його можна зрозуміти: Дніпро – не чуже для нього місто, й дуже боляче бачити, як зникає ще один клуб.
– Якими були ваші стосунки з головними тренерами «Дніпра-1»?
– З усіма – нормальні. Робочі чи дружні взаємини.
– Детальніше, будь ласка. Що можете сказати про Дмитра Михайленка?
– Михайленко – професіонал, вибагливий, із тонким почуттям гумору. Михайленко пройшов шлях від Другої ліги до УПЛ, за що йому велика дяка.
– Ігор Йовічевіч?
– Йовічевіч – людина з європейським менталітетом, дуже відкрита й вихована. З ним склалися доволі дружні стосунки, багато спілкувались і проводили час поза роботою. Ігор – ікона стилю в команді, хлопці мали з кого брати приклад, досі пам’ятаю його кольорові шкарпетки (сміється).
– Олександр Кучер?
– Кучер працював у період, коли команда базувалася в Ужгороді й Словаччині, тож ми мало контактували, але його результат говорить сам за себе.
– Чи все було нормально в клубі за часів роботи «харківського дуета»?
– Так, нормальний робочий процес, якщо це можна так назвати, враховуючи, що команда практично жила в автобусі.
– Що за історія з підписанням Веслі Браги?
– Веслі Брага просто не підійшов тренерському штабу, не був готовим робити результат «тут і зараз».
– Юрій Береза розповідав про великі рахунки за замовлене Кучером і Красніковим віскі в готелях…
– Це ж не серйозно. За багатомільйонного бюджету клубу ми зараз кажемо про пляшку віскі? Як на мене, хай п’ють хоч відрами, якщо це допомагає команді перемагати.
– З Юрієм Максимовим?
– З Юрієм Вільйовичем від першого дня склалися чудові дружні взаємини, про його почуття гумору вже легенди ходять. Стільки «горбилей», як від нього, я ніколи не чув. При тому, що як тренер він дуже жорсткий і вибагливий. Вільйович жив на базі, тому ми дуже часто перетинались і проводили час разом.
– Є що згадати?
– Які в нас проходили футбольні баталії… Уся база приходила подивитися на наші «заруби». Модна зараз «Медіаліга» нервово би курила осторонь. Зацініть прізвища: Максимов, Шелаєв, Полунін, Іщенко, Селезньов, Ротань, Медін, Грицай! І це я ще не всіх назвав! Класний час, але я вірю, що життя циклічне, й на легендарній базі «Дніпра» ще гратимуть у великий футбол.
– Хто дав гроші у борг, щоб «Дніпро-1» дограв сезон-2023/24?
– Чесно, не розумію, звідки пішли ці чутки. Перед кожним чемпіонатом формується бюджет, і далі гроші надходять за цим планом. Ніхто нікому в борг нічого не давав. Перемовинами з інвесторами більше опікувався Фрідман – можете уточнити це питання в нього.
– Якою була роль В’ячеслава Фрідмана в клубі?
– Він обіймав посаду комерційного директора. Крім того, відповідав за перемовини з інвесторами та брав участь у трансферних питаннях. Наприклад, саме він зробив великий внесок у те, що в команді з’явився Юрій Максимов. Також він був медійною особою, коментував стан справ у клубі – і його слова зрідка кого залишали байдужим.
– Судячи з інтерв’ю, з Березою вони не завжди ладнали.
– Щодо стосунків із Березою – у них суто робочі взаємини. Прямого конфлікту, наскільки я знаю, не було. Вони навіть іноді у футбол разом грали. Траплялися суперечки, але це нормально, кожен має свій погляд, він не має всім бути до вподоби.
– Коли стало зрозуміло, що клуб СК «Дніпро-1» остаточно припинить існування?
– В липні 2024-го, коли ми надіслали офіційного листа до УАФ про зняття з чемпіонату. До останнього вірили, що зможемо зіграти й в єврокубках, і в чемпіонаті, але, на превеликий жаль, сталося, як сталося.
– Якою пам’ятаєте атмосферу в останні місяці виступів «Дніпра-1»?
– Напруженою, ніхто не полюбляє невизначеності. Ходило багато чуток про майбутнє клубу, але хлопці показали себе професіоналами. Надто пам’ятаю останній матч із «Чорноморцем» – хлопці грали, «як востаннє», перемогли й вийшли до єврокубків, хоча шансів зіграти там було обмаль.
Усе, що трапилося далі, – це наслідки війни та збігу обставин. Дуже складно утримувати команду в прифронтовому місті під ракетними обстрілами. Лише за останні півроку база щонайменше тричі потрапляла під обстріли.
– Чи залишився клуб винен вам гроші?
– Ні. Розрахувалися з усіма співробітниками та персоналом, окрім деяких футболістів. Причиною тому є нестача грошей на рахунку клубу. Всі гроші які заходили на клуб, йшли на погашення заборгованостей.
– Ви підписали лист до ПФЛ про збереження місця в змаганнях. Чи вірите, що команда відродиться?
– Так, я переконаний, що футбол у Дніпрі відродиться. Питання лише в назві: «Дніпро» чи «Дніпро-1». Проте головне, щоб у майбутньому люди знову йшли на стадіон у Дніпрі зі своїми родинами або друзями. Головне зараз – перемогти в цій страшній війні.
– На які футбольні посади ви могли б себе запропонувати?
– Посада генерального директора передбачає універсалізм. За час у клубі я виконував обов’язки й спортивного директора, й фінансового, й директора з маркетингу та розвитку. Тому будь-яка позиція в топменеджменті клубу для мене не стане проблемою.
– Які у вас плани на майбутнє?
– Відпочив, провів час із родиною, тепер готовий до нових викликів у футболі. Відкритий до пропозицій від клубів з амбіціями та великими цілями.
Ігор ЛИСЕНКО для sport.ua
