Артем Федецький розповів про роки в Шахтарі та Карпатах, підготовку до Рібері, порівняв Рамоса та Кононова і зізнався чи вірить теща в футболіста Федецького

 

— Які в тебе емоції виникають при слові Карпати?
 — Місто, вболівальники, команда — супер. Хороший час, приємні стосунки. Але про що не хочеться згадувати, так це про певні дії керівництва Карпат. Багато негатива. Я грав в оренді, а мій основний контракт належав Шахтарю. Контракт був зіставлений таким чином, що 100% прав на мене могли належати львівській команді. Потрібна була лише згода Карпат і моя. Але я обіцяв Ринату Ахметову, що будь-який перехід узгоджую з ним. Наша домовленість була не документальна, а усна. Шахтар був проти підписання постійного контракту з Карпатами. Я своє слова дотримав, нічого не підписував. У підсумку, не зіграв на Євро 2012.

 

— Керівництво Карпат наголошувало, що у тебе був фінансово найбільший контракт в історії клубу, а ти все рівно відмовлявся підписувати постійну угоду.
 — З цього зробили дуже неправильний PR. Західна Україна — не самий багатий регіон. Тому до великих сум не в своїй кишені ставляться рідко позитивно. А клуб на цьому постійно наголошував. Для чого? Я розумію, що мене хотіли продати якомога дорожче, що в них своя правда, але кому від того конфлікту стало краще?

 

— Твоя позиція щодо політики Карпат про обов’язкове зменшення зарплат?
 — Я був шокований. Жодна команда так не робить. Навіть в цілях виховання. Якщо є претензії до команди, можна поговорити напряму, а не влаштовувати публічний цирк, виставляючи всю команду на трансфер. Я ще два роки тому відчував, що Карпати можуть зробити щось подібне. Просто у Львові специфічне відношення до футболістів.

 

— З таким керівництвом Карпати зможуть прогресувати?
 — Тільки у тому разі, якщо керівництво змінюватиме деякі погляди на футбол. Клуб то хороший. Інфраструктура на нормальному рівні. Вболівальники, привабливе місто. Все є. Але не завжди вдається знайти спільну мову з керівництвом клубу. Мені сказали: Не підпишеш новий контракт, підеш у дубль і пролетиш повз Євро. Нормально?

 

— Шантаж?
 — Мабуть. Але якби я міг повернути ту ситуацію назад, то все рівно нічого не змінював би. Якщо я дав слово, то триматиму його до кінця. Але логіка для мене не зрозуміла. На той час лише мене з Карпат викликали до збірної. І Карпати роблять усе, аби це не продовжувалось. Хоча кожен клуб повинен бути зацікавленим у якомога більшій кількості футболістів у збірній. Це підвищує репутацію і привабливість для потенційних новачків. Але в Карпатах по своєму піклуються про гравців.

 

— В чому причина ваших із Карпатами сьогоднішніх судових суперечок?
 — Було засідання в Лозанському суді. Мені повинні виплатити зарплатню за два з половиною місяці. На цю суму мене оштрафували, начебто, за погані результати. Причому оштрафували тільки мене. Це зробили через показники техніко-тактичних дій. Гравець на моїй позиції мав набирати мінімум 85 балів. Максимальний брак — 20 відсотків. У мене були показники 80 на 25. Оскільки в моєму контракті подібного пункту не було, то і штрафні санкції просто не зрозумілі.

 

— Чому саме Карпати найчастіше судяться зі своїми футболістами?
 — Це не нормальне явище. Страждає від цього як репутація так і ім’я клубу. З ким не говориш за Карпати, в усіх перша асоціація — скандальність. Мені це неприємно. Тому що я грав там три роки, і той період був багато в чому хорошим. Я хочу щоб у Карпат все було добре, щоб вони повернулись на високий рівень.

 

— Останні успіхи — передусім робота Олега Кононова?
 — Звичайно. Перший раз я поспілкувався з ним у Луцьку. Кононов сказав що бачить у мені заміну Кобіну, якого запросили до Шахтаря. Мене тоді здивували його слова: Скоро ми будемо грати в єврокубках. Карпати були середняком чемпіонату, нікому спуску не давали у Львові, але єврокубки? Я запитав: А кого ви під таку ціль ще будете запрошувати?, — Тільки тебе. Інших гравців я добре знаю, працюю з ними рік. Ти підсилиш нас і ми всі разом потрапимо до єврокубків.
Можна було подумати що це говорилось на емоціях, амбіціях. Але він був дуже впевненим. Останні сумніви відпали на зборах в Угорщині. Я тоді подумав: У нас в команді тільки молоді пацани, а де досвідчені гравці? Як виконувати таку ціль? Але після гри з Ростовом всі сумніви зникли. Мислення, робота, тренерські заготовки, все це було видно вже на зборах. Він змінював мислення гравців. Якщо раніше фланговий захисник думав: Ні, я не побіжу підключатись до атаки, бо відкрию свою зону. То Кононов пояснив: Йди вперед, а там все закриють. Так і вийшло. Тоді в Карпатах грала така собака, по-хорошому, як Годвін. Самсон постійно говорив: Артьомочка, ти біжи, а я твою зонку підчищу. Тому в Карпатах я навчився грати на атаку.

 

— Ще одна сильна сторона Кононова — спільна мова з футболістами?
 — Коли у нас розпочався єврокубковий графік, два матчі в неділю, то він постійно вибирав два-три гравці, і з ними спілкувався. Питав про самопочуття, про емоційний стан. Були моменти, коли Кононов запланував одне тренування, але після розмови з гравцями, міняв план. Забирав бар’єри, зменшував бігову роботу. Це для нас було нестандартним. Тому і всі гравці до наступного матчу підходили в хорошій формі. У нас постійно був діалог.

 

— Чому не склалося в Шахтарі? Конкуренція?
 — Даріо Срна. Я вірю в себе і міг би конкурувати з ним. Але Срна — улюбленець Донецька, президента і тренера. Він — права рука Луческу на полі. Для Шахтаря це вже більше ніж футболіст. Хоч мене ніхто і не виганяв звідти, фінансово я заробляв пристойно, але стабільної ігрової практики я там не мав би. Тому і про збірну можна було забути. Так що на Шахтар у мене жодних образ. Я хотів грати і так трапилось, що за два дні до закриття трансферного вікна мені зателефонував Андрій Стеценко і запропонував перейти в Дніпро. Я пожартував: Андрій Вікторович, ми тут не можемо домовитись уже три роки, а ви хочете зробити це за два дні?, — Договоримся, — Спробуйте. Я поговорив в Мірчою Луческу, з Ринатом Ахметовим, прислухався до їхніх порад і через три дні підписав контракт із Дніпром. Коли мене в останній раз вітав із днем народженням Ринат Леонідович, то сказав: Бачиш, як добре я тобі порадив перейти в Дніпро. Ти повернувся до збірної, стабільно граєш в хорошій команді. А Дніпро після твого переходу став одним із головних наших конкурентів.

 

— Ринат Ахметов вітає з днем народженням колишніх футболістів Шахтаря?
 — Так. Це приємно і показує його людські якості.

 

— Луческу до українців відноситься гірше ніж до бразильців?
 — Не хочеться говорити на цю тему. Можливо, щось є. Але я не багато там грав. Луческу — професіонал і постійно хоче перемагати. Від когось він вимагає більше, від когось менше. Але він хоче зробити для футболіста і клуба тільки добро.

 

— Ти міг опинитися не в Дніпрі, а в іншій команді?
 — У Львові говорили, що мною цікавився Спартак. Документів я не бачив. Навіть називали суму можливої зарплатні в Москві. Били мене мішками з грошима по колінам. Але цей трансфер міг відбутися лише зі згоди Шахтаря.

 

— Зі сторони здається, що в Дніпрі одна з найкращих атмосфер серед українських клубів. Як ви її створюєте?
 — Перш за все це йде від тренера. Як він ставиться до гравців, як проводить тренування. Якщо жорсткий, важкий графік ігор, і команда морально замучена, то Рамос може зробити замість тренування смішні естафети. Наприклад, розділити всіх на три команди. Біля штрафного майданчика встановлюється палка, до неї з кожної команди виходить по одному футболісту. Вони мають швидко прокружитись навколо неї разів десять, підбігти до м’яча і вдарити по воротам. Якщо влучаєш у центр, то це 2 бали, в кут — 3 бали. Але голова кружиться, і ти можеш вдарити і в аут. Зі сторони це виглядає смішно. Рамос відчуває коли потрібно розвантажити емоційно, а коли, навпаки, додати емоцій. Інколи ти хочеш поговорити з тренером, думаєш як краще підійти, і в цей момент тренер сам тебе кличе на розмову. Ось так він розуміє стан кожного футболіста. Рамос у цьому дуже нагадує Кононова. Вони на інтуїтивному рівні відчувають багато моментів.

 

— Ти прогресуєш із кожним роком. Став ефективніше підключатися до атак. Можеш сьогодні обігравати двох суперників і вдарити по воротам…
 — Ти не перегинай. Двох не можу. Одного прокинув і одразу прострілив.

 

— Можливо, роки через два-три Федецький буде обігравати пів команди суперників і закатувати м’яч п’ятою в ворота?
 — У мене такого точно не буде. Тільки Коноплянка на таке здатен. У мене завдання простіше. Відібрати і віддати. Коли отримуєш м’яч в атаці, то потрібно вмикати креатив. Імпровізацію. В захисті імпровізація неможлива.

 

— У кого в Дніпрі серед гравців чому ти навчився?
 — Мені подобається як в центрі півзахисту обороняються Канкава та Ротань. Їх дуже складно пройти. Швидкість та техніка Коноплянки. Селезньов, Зозуля. Рома, до речі, найбільш незручний опонент, який тільки може бути для мене. По-хорошому противний на полі. Зозуля лізе вигризати навіть за такими м’ячами, які називаються загубленими. В Дніпрі взагалі можна вчитися у кожного.

 

— Хто приклад правого захисника для тебе?
 — Хав’єр Дзанетті. Подобається як він працює, скільки років грає на високому, стабільному рівні в одній команді. Я ніколи не чув скандальних історій, пов’язаних із Дзанетті. А це говорить про те, що людина — професіонал і на полі, і за його межами.

 

— В українській збірній після Лужного ця позиція одна з найбільш проблемних?
 — Скільки було критики, що в нас взагалі немає гравців для збірної! Проблемними називали всі позиції. Сьогодні трішки ситуація змінилась.

 

— Твоє прізвище згадувалось чи не найчастіше за кар’єру після гри з Францією в Києві. Як тобі слава всеукраїнської зірки?
 — Тоді взагалі було… Підготовка до того поєдинку розпочалася задовго до гри. Під час жеребкування я спілкувався по телефону з тещею. Вона мені перша і сказала, що нам випала Франція. Це було не дуже приємно чути. Теща одразу запитала: А проти кого ти гратимеш? — Проти претендента номер один за золотий м’яч, одного з найкращих футболістів Європи, — І що ти будеш робити? Теща була в паніці.

 

— Не вірить у тебе?
 — Вірить, але почала переживати. Потім зателефонував батько. Як будеш грати проти Рібері?, — Зараз дивлюсь відео ролики в інтернеті. Шукаю слабкі місця, Знайшов?, — Поки що ні. До матчу із Францією я переглянув щонайменше 300 роликів із його грою. Почав ще з того часу, коли він виступав за Марсель. І чим більше я дивився, тим важче мені було зрозуміти, як людина може так грати. У нас найбільш технічні гравці, Ярмоленко та Коноплянка. Але в Андрія робоча тільки ліва нога. Як і в Мессі. Що не робить, буде підлаштовуватися під ліву. Коноплянка за стилем гри більше подібний на Рібері. Може з правої вдарити, може по флангу пробігти і прострілити з лівої. З такими гравцями треба діяти дуже щільно. Інколи жорстко, грубо. Мені здалось, що всі сприймали це протистояння так: Якщо не справиться Федецький, то це ж був Рібері. Що тут сказати?, а я ж маю свою гідність, мені також не хочеться щоб мене возили.

 

— Коноплянка тобі допоміг у підготовці до Франції?
 — Дуже. Ми на тренуваннях завжди грали в різних командах один проти одного. Я одразу йому сказав: Ти будеш моїм Рібері. Але проти Жені грубо не грав.

 

— Травили в команді довго?
 — Постійно. Інкум постійно на шафці малював картинки. Доводилось постійно відмивати фломастер. То Селезньов пришле картинку з Рібері. Всі жартували, але розуміли наскільки буде проти Рібері складно.

 

— Намагались жартами зняти напругу?
 — У мене було чимало матчів, у яких я хвилювався сильніше. Перед поєдинком у Парижі, в якому не грав, нервував значно більше. Мабуть, найбільше в житті. А в Києві виходив на поле і сам себе питав: Артем, чому ти не нервуєш? Такий матч, вся країна дивиться. Де ти, мандраж? Думав, що це погана ознака. Тому що мандраж повинен бути. Віддаєш під час гри першу точну передачу, виграєш перше єдиноборство, і все йде нормально. А вже під час гри кілька разів зіграв успішно, став ще впевненішим у собі і ми не дали йому показати себе. Але в тому що Рібері у Києві зіграв не найкраще, винен не тільки Федецький. Мені дуже допомагали півзахисники. І Ротань і Ярмоленко. Йому не давали можливості зміщуватись у центр.

 

— Рібері провокував?
 — Ні. Мені інколи доводилось грати проти гнилих футболістів, які люблять десь непомітно вдарити чи щось сказати неприємне. Я не помітив у Рібері такого. Нам головний тренер перед кожною грою готує до можливих провокацій. Просить себе стримувати. Часто повторює: Відпустіть опонента в цьому моменті, а потім, під час гри, знайдеться така ситуація коли ви зможете винести його на трибуну.

 

— Коли почули слова Коноплянки, що золотий м’яч треба віддати Федецькому, посміхнулись?
 — У Конопи дуже класне почуття гумору. Мені завжди цікаво дивитись його інтерв’ю. Вони нестандартні, змушують посміхнутись. Мені ніколи в житті не говорили стільки приємних слів, не телефонували і не писали смс так часто, як після матчу з Францією. Всі говорили про Рібері. Але я ж не аматор. Грав проти Кьювела, Робіньо та інших. Проти таких гравців завжди цікаво.

 

— Хто найбільше возив тебе по футбольному полі?
 — Матч Карпати — Севілья. Дієго Каппель. У нього була серйозна травма і він пропустив багато часу. Проти Карпат було його повернення. Він свіженький, на емоціях, як понісся вперед! Я вже на 12-й хвилині отримав жовту картку. І цілу гру він мене так полоскав, що я запам’ятаю той матч на все життя. Але після провалів потрібно не плакати, а робити висновки. Тільки слабаки одразу опускають руки. Хоча не можу сказати що в майбутньому не знайдеться жодного гравця, який мене не повозить. Це футбол.

 

— А коли тебе поміняли на 37-й хвилині в Луцьку, пам’ятаєш гравця, який діяв проти тебе?
 — Задерецький. Він кілька разів прострілив і тренер вирішив замінити мене. Неприємно що це було в рідному Луцьку. На стадіоні було багато родичів, але я нормально до цього віднісся. Не пішло тоді. Повірте, ніяких образ на Рамоса не було. Однозначно.

 

— А були футболісти, які після матчу казали, що так складно як проти тебе, їм ніколи не доводилось грати?
 — Були. Із останніх — Федотов. Я не злопам’ятний. Але перед очима стояло вилучення в минулому чемпіонаті в Маріуполі. Мене поставили на лівий фланг захисту. Стрінич травмований. Денисов поїхав у збірну. Я в першому таймі на Федотові отримую дві жовті карти. Ні за що! В двох епізодах арбітри помилились, а Федотов картинно падав. Той матч у мене довго сидів всередині. Нічого не маю проти Федотова, він хороший хлопець і футболіст. Але коли вони приїхали до нас в Дніпропетровськ, я перед матчем йому сказав: Буду сьогодні дуже жорстко проти тебе грати. І не думай симулювати.
Після гри потисли руки один одному і він запитав: Федь, чому ти сьогодні мене так лупив по ногам?, — У мене до сих пір та червона картка в Маріуполі перед очима. Не відпускає мою душу. Треба було щось робити. Але граючи жорстко, у мене ніколи в голові не буває думки травмувати опонента. Ми працюємо в одній професії. Треба мати повагу один до одного. Тим більше, у мене є приклад, як можуть грубо травмувати.

 

— Ти про що?
 — На зборах у Туреччині, де я був із основним складом Шахтаря, чудак із бухарестського Рапіда пригнув з двох ніг у моє коліно. Розбив чашечку. Один лікар навіть сказав, що з футболом доведеться закінчити. Це в 20 років. Я був шокований, але якраз у той період мені дуже допомогла майбутня дружина Юлія. Їй було 15, а мені 20. Це не було кохання з першого погляду. Але реабілітація була довгою, ми багато спілкувались. І це моє нещастя нас зблизило. Якби не та травма, то ми навряд чи були б сьогодні разом. Так що в будь-якій ситуації є щось хороше.

 

 

sport.ua

 

Теги: Днепр, Федецкий