Один з гвардійців дніпропетровського “Дніпра”, екс-гравець київського “Динамо” та збірної України Дмитро Михайленко сьогодні виховує у Дніпропетровську нові кадри для професійних клубів – він очолює молодіжний склад “Дніпра”.

Про те, як почалася тренерська кар’єра, як працюється з новим поколінням футболістів і чому в Україні багато талановитої молоді, що швидко згасає, ми поговорили з Михайленком на заміській базі дніпропетровського клубу.

– Дмитре, Ви вже більше року тренуєте молодіжний склад “Дніпра”. Складно чи все ж легко було переходити після активної ігрової кар’єри на тренерську роботу?

– Не скажу, що було складно перейти на тренерську роботу. Усе відбулося так, як я собі уявляв. Ніяких сюрпризів не було. Я за період кар’єри гравця багато спостерігав за своїми тренерами, щось для себе зауважував і одного разу вирішив, що спробую себе на тренерському містку. Звичайно, досвіду поки мало. Є чому ще вчитися. Але тим цікавіший процес.

– Після завершення ігрової кар’єри у Вас не було бажання відпочити від футболу та зайнятися яким-небудь бізнесом?

– Ні, такого не було. Я однозначно хотів залишитися у футболі. Не уявляю себе функціонером або бізнесменом – це не моє.

– Вам у свій час пощастило попрацювати з багатьма цікавими й успішними тренерами. Хто з них залишив найбільший слід у Вашій кар’єрі? Можливо, чиїсь методики Ви й самі застосовуєте у своїй роботі?

– Тут потрібно розглядати дві складові: тренувальний процес і відносини “тренер-футболіст”. Якщо говорити про організацію тренувального процесу, мені дуже подобалося працювати у Протасова, під завершення моєї кар’єри. В Олега Валерійовича були цікаві та різноманітні заняття – раніше з таким зіштовхуватися не доводилося. У того ж Миколи Павлова був чудово поставлений процес, відмінний мікроклімат у колективі. Маю на увазі не тільки футболістів і тренерів, але й увесь персонал. Упевнений, зараз у “Ворсклі” у нього все саме так. Він має великий хист – згуртувати навколо себе людей, запалити їх загальною метою.

В Ізраїлі я працював із Дрором Каштаном – він дуже багато часу приділяв тактиці. Після “Динамо” Лобановського, у якого на першому місці була “фізика”, це було дивиною. Той же Євген Кучеревський умів знайти підхід до будь-якої людини – міг розслабити та мотивувати, коли потрібно. В цілому, у моїй кар’єрі не було дуже багато тренерів. Тому кожний з них залишив значний слід. Що стосується методів, я намагаюся все застосовувати, що було у моєму досвіді та що може принести користь зараз. І те, що вдалося попрацювати з різними по стилю тренерами, допомагає.

– Дмитре, як вважаєте, які особливі якості були у Кучеревського та Лобановського, що дозволили стати їм народними тренерами?

– Для будь-якого тренера його успішність визначається результатами. Високі результати у них були, і це, звичайно, мало велике значення. Хоча порівнювати досягнення Лобановського та Кучеревського теж не можна. Валерій Васильович працював у “Динамо” – у клубі, де були створені всі умови. Ну, а результату може досягнути тільки сильна особистість. Вони були саме такими – ніколи не боялися труднощів і завжди дотримувалися своїх принципів. Той же Лобановський був знаменитий своїми інноваціями, у нього весь тренувальний процес працював, як годинник. Безумовно, це тренер номер один на пострадянському просторі.

А Мефодійович, хоч і виграв менше трофеїв, але особистістю був величезного масштабу. Не знаю жодного людини, хто з ним працював і погано озивався про нього. Кучеревський – дуже мудрий тренер і щедра душою людина. Якщо подивитися на його кар’єру, то ви побачите, що він постійно відкривав нові імена, при ньому багато з гравців прогресували. Він вмів розкрити потенціал футболіста.

– Зараз уже Ви розкриваєте потенціал молодих футболістів. Дмитре, з приходом Хуанде Рамоса помінялися вимоги до молодіжного складу “Дніпра”?

– Тут потрібно зазначити, що сам формат молодіжної першості трохи розмитий. У ньому можуть вільно брати участь футболісти до 22 років. У нас же зараз молодіжна команда складається в основному з хлопців 17-18 років. Звичайно, говорити про те, що вони можуть скласти серйозну конкуренцію старшим суперникам, ще рано. Багато хто з них тільки перші кроки роблять у професійному футболі, тому про якісь турнірні завдання мова не йде.

Звичайно, ми намагаємося працювати так, як і перша команда. Тренувальні процеси схожі. Рамос основний акцент робить на контроль м’яча, але все-таки технічні можливості гравців молодіжного складу скромніші. Це теж потрібно враховувати. Плюс – є дефіцит гравців на деякі позиції. Наша політика така, що ми намагаємося брати хлопців з місцевих шкіл. Інша справа, що наші місцеві дитячо-юнацькі школи не багаті талантами. Коли я закінчував школу, конкуренція була у десятки разів жорсткішою. Зараз же вибору майже немає.

– І у той же час молодіжний склад “Дніпра” останнім часом стабільно поповнюється місцевими вихованцями.

– Купувати перспективних хлопців з інших клубів за шалені гроші не має сенсу. У нас уже був такий досвід. Ми брали футболістів, які з різних причин не пройшли у “Динамо”, “Шахтарі”, але у підсумку вони не виправдували довіру. Тому клуб вирішив розвивати свою школу. Дніпропетровськ в усі часи був багатий на футбольні таланти. Моє покоління хлопців 1971-1972 року народження тричі вигравало союзний чемпіонат серед юнаків. Потім кістяк тієї команди брав бронзу та срібло чемпіонату України. Тепер же на юнацькому рівні команди “Дніпра” у фіналі турнірів – велика рідкість. Цього року випускний клас нашої школи виступив дуже слабко, але ми взяли звідти п’ять гравців, тому що ще раз повторюся – вибору іншого немає. Потрібно розвивати дитячий футбол у регіоні – іншого шляху немає. А наразі у нас така ситуація, що дитячим командам у районах просто тренуватися ніде – хороших полів дуже мало.

– Проблема недоліку полів давно відома, але, напевно, є ще проблема тренерських кадрів?

– Хороші тренери є. Можливо, їх не так багато, як хотілося б. Але все-таки, вважаю, головний недолік – відсутність нормальної інфраструктури, умов для дитячих шкіл. Тільки нещодавно наш клуб створив академію, реконструював кілька полів. Уже дещо краще. Хоча ті ж “Динамо”, “Шахтар”, “Металіст” однаково поки випереджають Дніпропетровськ у цьому плані.

– До речі, зовсім недавно академію “Дніпра” очолив фахівець з Бразилії. Це спрямовано на підвищення технічної підготовки молодих футболістів?

– І це теж. Наскільки я знаю, Сікейра Сілва Жонас – досить досвідчений фахівець, дуже вимогливий до себе та до інших, зі своїм чітким баченням процесу роботи академії. Уже зараз він дуже багато чого змінив у підготовці гравців, і ще багато змін має бути. Поки зарано оцінювати його роботу, він занадто мало часу тут працює. Але в цілому, вважаю, це крок уперед. Потрібно йти у ногу із часом, не соромитися використовувати чужий досвід.

– Дмитре, дуже багато сказано про те, що зараз зовсім інша молодь, і що з нею дуже складно працювати. Які особисто Ви бачите труднощі? І чи відрізняються технічно й тактично молоді хлопці, якщо порівнювати з Вашим часом?

– Скажу так, якщо порівнювати ігрові характеристики, то вони явно слабкіші, ніж у хлопців, скажімо, мого покоління. От, просто проаналізуємо. Зараз хлопці потрапляють у нашу академію з 12 років. У них одне тренування на день. Живуть на базі. Полів мало, команд багато. На збори їх ніхто не вивозить. Узимку тренуються у снігу, або у залі. А тепер повертаємося у 1990 рік, коли я закінчував школу. У нас було 2 тренування на день – загалом три години. Плюс – збори були у Криму. От і виходить, що я у свій час тренувався вдвічі більше. У 17 років я вже зіграв у вищій лізі. Спасибі, звичайно, Мефодійовичу, що довірив.

Але питання не у тому, як зіграв, а що ми вже у тому віці могли грати у дорослий футбол. І я був далеко не один такий. Молоді футболісти у той час усе вміли – приймати м’яч, віддавати, бити. На зборах ми багато грали з дорослими командами – з першої, другої ліг. У цьому і є відповідь. Зараз молодь недостатньо натренована. Вони приходять до нас на перегляд, і ми бачимо, що багато хто не вміє бити лівої, хтось – правою, хтось головою взагалі не грає. І ще один важливий момент – інтелект. У наш час ми не могли собі дозволити не вчитися. Футбол футболом, а шкільна програма та загальний розвиток були дуже важливими. Зараз все інакше. Мало хто з молодих хлопців читає книги, цікавиться чимось, вивчає інші сторони життя. Все це відбивається на рівні мислення, що теж важливо на полі. Тому у дорослому футболі вони губляться. Така от реальність. Змінити її за короткий термін неможливо.

– А якщо говорити про тих хлопців, які з молодіжного складу залучаються до основи. Адже загалом закріпитися у першій команді зміг тільки Коноплянка. Чому так мало?

– Так, Женя наразі має тверде місце у складі, але я б не скидав з рахунків й інших хлопців. Той же Льопа – це гравець рівня Прем’єр-ліги. Чому не грає у “Дніпрі”? Напевно, питання характеру більше, довіри тренера. І не варто забувати, що у нього була дуже серйозна травма. Деякі після такої взагалі закінчують із футболом. Той же Шахов – в основній обоймі та ще може додати.

– Але певні надії також покладали на чемпіонів Європи серед юніорів – Карнозу та Каверіна.

– Так, але тут потрібно розглядати кілька причин. По-перше, це довіра тренерського штабу першої команди до молодих. По-друге, характер самих хлопців. Для того щоб молодому гравцеві закріпитися в основі, потрібно проявити надзусилля, чимось пожертвувати. Коли ці фактори з’єднуються – виходить прогрес. І обоє вони однаково важливі. Приклад тієї ж “Ворскли” показовий. Павлов довіряє молодим, але й футболісти зубами чіпляються за свій шанс. У “Дніпрі”, звичайно, дещо інакше – тут ціна помилок занадто висока, тут потрібний миттєвий результат. Тому й молодим пробитися складніше. У такому випадку потрібно пробувати себе в інших клубах, а не сидіти у дублі чи у глибокому запасі.

– Дмитре, вперше молодіжний склад “Дніпра” поповнив перспективний гравець із Бразилії. Кілька слів про нього.

– Рафаель – молодий цікавий хлопець, технічний, як і всі бразильці. Був з нами на зборах, добре себе зарекомендував, але потім у нього виникли проблеми з візою, і ми не змогли його відразу заявити. Це атакуючий хавбек, з нестандартним мисленням. Через те, що він майже місяць пропустив, йому доводиться надолужувати згаяне та звикати до нашого силового контактного футболу. Але у перспективі – це гравець основного складу.

– Інші хлопці нормально прийняли єдиного легіонера?

– Так, ніяких проблем. У нас дружній колектив. Та й Рафаель – хлопець приємний, уже вчить російську. Тим більше, що у клубі він не єдиний бразилець. У першій команді є Жуліано та Матеус, які завжди готові допомогти.

– Які завдання ставите перед своєю командою у цьому сезоні? Скільки чоловік з нинішнього складу можуть незабаром влитися у першу команду?

– У нас на всі сезони одне завдання – футболісти повинні прогресувати. Ви зрозумійте, у нас зараз наймолодша команда у турнірі. Останні кілька матчів, бувало, на поле одночасно перебували п’ять хлопців 1994 року. І при цьому ми граємо з командами, кістяк яких становлять гравці 1989 і 1990 року, плюс – кілька людей з основного складу. Про які результати може йти мова?! Тому ми цілеспрямовано працюємо над постановкою гри й не заглядаємо у турнірну таблицю. Що стосується персоналій, то вони відомі. Бабенко, Насонов і Шеліхов уже тренуються з основою. Залучаються періодично й інші хлопці. Подивимося, 2-3 чоловік – це вже буде гарним результатом нашої роботи. Але також хочеться, щоб більшість наших хлопців, навіть якщо не проб’ється в основний склад, змогли заграти на професійному рівні в інших клубах.

– До речі, у першій команді зараз великий дефіцит захисників. У “молодіжці” немає гідних кандидатів?

– У нас майже всі захисники 17-18 років. Звичайно, їм ще зарано в основу. Тільки Насонов і Неплях старші. Вони регулярно залучаються до тренувань першого складу, але поки тренери віддають перевагу іншим виконавцям. Не варто робити з цього проблеми. Молодим потрібен час, щоб освоїтися. Одиниці можуть відразу заграти. Той же Коноплянка довго виходив на заміни, поки не став основним. Тут уже від хлопців багато що залежить. Якщо вони будуть завзято працювати над собою – у них буде шанс проявити себе.

– Яка мрія у тренера Дмитра Михайленка?

– Мрія моя пов’язана з клубом – хочеться, щоб “Дніпро” нарешті став чемпіоном. І я впевнений, це справа часу. Те, як зараз розвивається клуб і в цілому футбол у регіоні, дозволяє з оптимізмом дивитися у майбутнє.

 

Champion

Теги: Дмитрий Михайленко, Днепр, Михайленко