Відомий український фахівець Віктор Скрипник ексклюзивно для “Погляду” розповів про свою роботу у бременському “Вердері”, проблеми з патріотизмом українців та про свою колишню команду – “Дніпро”.

 

– Треную 17-річних футболістів “Вердера”. Ми виступаємо в Бундеслізі. Торік зайняли друге місце, – каже Віктор Анатолійович. – Бундесліга, у якій грають 17-річні, поділена на три групи, переможці яких виходять у фінал. А з тої групи, в якій грає переможець попереднього турніру, в наступний раунд виходять дві команди. Далі чотири команди після жеребкування проводять ігри півфіналу і фіналу. Торік ми перемогли у своїй групі, у півфіналі обіграли “Штутгарт”, а у фіналі програли в додатковий час з рахунком 3:2 “Кельну”. Зараз ми у своїй групі на другому місці. Побачимо, як далі буде. 17-річних треную четвертий рік. Це дуже пристойний рівень. Торік із гравцями моєї команди підписали професійні контракти із “Вердером”. – Вікторе Анатолійовичу, головну команду “Вердера” українець може очолити?

– На це питання не можу відповісти. Очолить, не очолить – не знаю. Я працюю, є схвальні відгуки про мою роботу, а що буде далі, не знаю.

– Кажуть, що в Європі більше своїм довіряють, а не іноземцям…

– Не погоджуюся. Подивіться на Англію. У “Вердері” працюють іноземці, в “Гамбурзі”.

– Але жоден українець не працював в елітному дивізіоні передової футбольної країни…

– Погоджуюся… Можливо, колись це станеться. Можливо, справа в тому, що отримані у Києві ліцензії не так ціняться, як ті, що видають в Західній Європі. В Німеччині я вже не один рік: був футболістом, тепер тренер. Тут тренерські курси справді допомагають розвинутися професійно. Й ліцензії за гарні очі тут ніхто не видає. Гравців збірної Німеччини можуть вигнати, якщо вони не правильно поводяться, не відвідують лекції чи тренування. Таких випадків було багато. А мені тут було вдвічі важче, адже я іноземець. Але нічого, закінчив курси, півроку п’ять разів на тиждень ходив на лекції. І розумію, що завдяки цьому отримав багато нових знань.  

Чемпіонати Італії, Англії, Німеччини чи Іспанії, звісно, сильніші від інших. І вихідцям із колишнього СРСР важко тут працевлаштуватися. Для цього потрібно тут довгий час грати. Або зробити собі ім’я, бути таким відомим, як скажімо, покійний Валерій Васильович Лобановський. Не думаю, що в нього не було пропозицій від клубів із провідних чемпіонатів Європи. Просто тоді не дозволяли працювати за кордоном. Зараз у нас є пристойні тренери, можливо, когось і запросять.

Ще хотів би поділитися своїми спостереженнями. Уважно стежу за новинами українського футболу. Таке враження, що ми самі шукаємо щось погане в себе. Ми самі розповідаємо про те, що ми чогось недостойні. Ви подивіться на балканські країни. Вони дуже поважають свою країну, там на критику мають право лише фахівці. Одна справа, якщо колишній футболіст чи тренер ділиться своїм професійним досвідом. І зовсім інша, якщо розповідає куди бігти і що робити, а потім ще і висновки робить простий журналіст. М’яко кажучи, це неправильно. В Німеччині кожен журналіст дуже пильно стежить за тим, що він пише або говорить. А критикувати можуть лише фахівці. Їх спеціально і запрошують в програми для цього. Інколи телефонують українські журналісти, задають такі питання, від яких складається враження, що з тобою спілкується “засланий козачок”. Я веду до того, що ми не повинні у своїй країні, збірній, командах шукати бруд. У Німеччині багато критики, але вона заслужена, професійна. Таку критику навіть сам тренер не проти почути. Для нього це підказка, яка допоможе знайти вихід із ситуації. А в нас це трохи по-іншому відбувається.

– Не хотів бути сприйнятим “засланим козачком”, просто відсутність наших тренерів у хороших європейських чемпіонатах є цікавим фактом…

– Я не на вашу адресу говорив ці слова. Просто відповідав на ваше питання. Подивіться, крім “Металіста” Мирона Маркевича, інші провідні команди України тренують іноземці. Але ж у нас є чимало хороших фахівців. Сергій Ребров, Олег Лужний пограли на дуже високому рівні. Але їм чомусь не довіряють роботу головного тренера. Не знаю, чому говорять, що вони не мають досвіду. Хосеп Гвардіола прийшов у “Барселону” з юнацької команди. А він тренує, грає і виграє. Можливо, в українських функціонерів, президентів чи олігархів інші цілі чи ще щось. Не знаю. Чому ж Леоніду Слуцькому, який ніде не грав, в московському ЦСКА довіряють… Й він чудово працює.

– Пригадуєте часи початку незалежності України, коли до всього, що було вироблено на Заході, особливо ставилися. Можливо, аналогічна мода на “імпортних” тренерів спостерігається в нашому футболі? Ось у вашій колишній команді – дніпропетровському “Дніпрі”, працює Хуанде Рамос. Рік тому він очолив дніпрян, отримав пристойні гроші на підсилення, купив футболістів, а результату немає. Вам не здається, що в Україні особливе ставлення до іноземних фахівців?

– Здається… Але це питання значно глибше, ніж виглядає на перший погляд. 

– Узагалі, як оціните гру “Дніпра”?

– Дуже вболіваю за цю команду. Це ж команда моєї “малої батьківщини”, де в мене залишилося багато друзів. Відвідуючи Україну, ходжу на ігри не тільки основної команди, а й дубля. Дуже хочеться, аби “Дніпро” реально втрутився у боротьбу за чемпіонство. А критикувати дніпрян не маю права. Впевнений, що все, що робиться в цьому клубі, від чистого серця.

– Ваші слова дуже патріотичні, але погодьтеся, що в цьому сезоні “Дніпро” по результатах зробив крок назад?

– Погоджуюсь. Не можу ж я на біле казати чорне. Не знаю, чому такі результати, в чому причина. Гравців багато купують… Мені дуже подобалася команда при Олегові Протасові. Але тоді, як на мене, було допущено одну важливу помилку. Команда йшла на першому місці, в період зимового міжсезоння була придбана група гравців – шестеро чи семеро новобранців. До того, “Дніпро” був зіграним, хлопці билися за результат, спіймали смак перемог. Потім ввели в склад сімох гравців, які повинні були підсилити гру команди. Але для цього ж потрібен час, футболісти повинні адаптуватися, влитися в колектив. В результаті “Дніпро” посів четверте підсумкове місце. Вочевидь, українські фахівці, на думку керівництва клубу, на той момент не могли реалізувати амбіційні плани у боротьбі за чемпіонство. А тому було вирішено запросити такого відомого у Європі фахівця, як Хуанде Рамос. У нього величезний кредит довіри, більший від того, який був в українських фахівців. У “Дніпрі” вірять в те, що досвід іспанського тренера допоможе команді зробити якісний крок уперед. Справді, Рамос – відомий фахівець. Але останні роки його кар’єри (в російському ЦСКА та англійському “Тотенхемі”) породжують питання стосовно його футбольної мотивації. Як уболівальнику “Дніпра”, хочеться вірити в те, що Дніпропетровськ справді стане однією із домінуючих сил у нашому футболі.  

– Вікторе Анатолійовичу, наостанок про збірну. Порівняйте теперішню збірну України й ту, яка в нас була 2006-го року?

– У цьому немає сенсу. Навіщо це робити?

– Щоб зрозуміти, що очікувати від нашої команди на Євро-2012…

– Так не можна говорити. Якщо сказати, що теперішня збірна сильніша, то що це означає, що українці повинні виграти Євро-2012? А якщо вони з групи не вийдуть? Порівнювати команди має право головний тренер Олег Блохін, який працював і в 2006 році і працює тепер. Пригадую, як збірна Німеччини готувалася до чемпіонату світу. Вони виграли практично всі товариські матчі. Їх не потрібно було мотивувати, оскільки всі усвідомлювали, що мають шанс стати чемпіонами світу. Кандидат у збірну просто не міг дозволити собі якогось послаблення чи ще чогось подібного. Футболісти були задоволені, що їх просто викликали, надали можливість на лавці запасних посидіти. А якщо когось випускали на п’ять хвилин, то ви уявляєте, із якою енергією та бажанням проявити себе цей гравець виходив на поле? З таким настроєм потрібно працювати і нашим футболістам. Вони повинні усвідомити, що виступ на чемпіонаті Європи перед своїм народом додає відповідальності. З цим ще потрібно вчитися грати.

 

Новий Погляд

Теги: Днепр, Скрипник