Федецький: Дякую Львову!

Артем належить до тих футболістів, без яких не можливо уявити склад команд Дніпра чи національної команди України. Разом із цим по завершенні будь-якого поєдинку, Федецький, розуміючи про в’язкість творчого ланцюжка з пресою, завжди готовий поділитися своїми враженнями про те, що і як пережив на ігровому майданчику.

— Матч видався складним?
— Важкий! Навіть надто важким був цей поєдинок. Забий другий м’яч, грали б у своє задоволення. Згодом прийшов би і третій… Але це футбол, у якому ціна помилки дорого обходиться. Наприкінці гри вводили тренерський штаб у нервовий тік. До того ж самі нервували, через що помилялися і не все ладилось. Та ми зробили все, що змогли, аби досягти перемоги. Велике дякую вболівальникам за підтримку, без якої нам було б ще важче.

— Разом із цим саме вболівальники можуть справити команді неприємність…
— Я цього не розумію, чому серед фанатів знаходяться люди, які не цінують того, що Львів єдине в Україні місто, де гравців національної команди готові носити на руках. Ми, футболісти, розуміємо, якими жорсткими мажуть бути санкції по відношенні до команди і Арени Львів. До речі, саме у Львові уже опеклися з якимись забороненими банерами. Фанатські угрупування повинні підтримувати команду, але й контролювати свої дії. Співи і заклики це — чудово. Коли лунали слова Слава Україні! мені особисто хотілося усе це повторяти. По тілу бігали мурахи, але в голові була відповідальність за результат гри. Фаєри це гарно, але це на футболі зайве видовище. До того ж заборонене.

— Зарядженість на атаку з перших хвилин проявилася у діях футболістів…
— Це футбольна прерогатива. Ті часи, коли можна було ділити суперників на сильних і слабких відходять у забуття. Ось наш Люксембург теж справляє чимало проблем. Зараз усі команди знають, що таке футбол, а гравці – де його результат. Опустивши руки, уже ніхто не грає. Так, українців побоюються, але ніхто перед нами не здається. Те, що ми показали у відборі до ЧС-2014, змушує наших противників з нами рахуватися. Тому вони й борються і нас змушують.

— Тим не менше шалик від прихильників Карпат ти забрав…
— Аякже. Для мене Карпати не пусте місце. А шалик поповнить мій домашній музей пам’яток. Червоно-чорні, як і блакитно-жовті сувеніри посідають у моїй колекції вагоме місце. Адже я люблю свою державу і за ради її добра готовий на все.

— Як тобі атмосфера на Арена Львів?
— Це просто – бомба. Хоча волію зараз таких слів не вживати. Так, як вболівають за нас у Львові, такого в країні більше ніде відчути. Не забутні для мене і автофанівські поїздки на матчі з часів, коли виступав за Карпати. Це — фантастика і красота. Тільки пора навчитися, що і як можна. Для кожного з нас виступ у Львові особливе пережиття. Це не порожні слова.

— Артеме, попри розлуку з Карпатами зберігаєш чудові спогади про цю команду…
— Хороший був період моєї кар’єри. До вболівальників і команди в цілому зберіг теплі відношення. З багатьма, як бачите, продовжую спілкуватися. Єдине непорозуміння виникло на лінії з керівництвом клубу. Але при святі не варто цю тему ворушити. Дякую Львову!

galsports.com