Телеграм-канал “Дніпрянин”

– Ви вихованець “Шахтаря”, але не провели жодного офіційного матчу за головну команду, водночас зіграли за їх головних суперників із Києва. Чому не вийшло зіграти за “Шахтар” і чи не шкодуєте, що так склалося?

– Так, я народився в Донецьку. Не вийшло з “Шахтарем”, тому що дуже висока конкуренція, дуже сильні футболісти, хороші легіонери, тому не зміг пробитися у першу команду. Це вдається одиницям, але мені не вдалося. Після “Шахтаря” я взагалі пів року грав на область, потім поїхав в Азербайджан, у “Карабах”, ще на пів року і потім перейшов у “Ворсклу”. Після хороших виступів отримав запрошення від “Динамо”, тоді, до речі, була і пропозиція від “Шахтаря”. На той момент я вже дав слово “Динамо”, вони перші предметно і серйозно мною зацікавилися. Чи шкодую я? Ні, як є, так є. У дитинстві я завжди хотів грати в європейських грандах,  але оскільки я виріс у Донецьку, то й вболівав за команду з рідного міста, але так уже склалося…

– Знаю, що любите італійський футбол, володієте італійською мовою, вболіваєте за “Наполі”. Два рази були на перегляді у Неаполі, але так туди й не потрапили. Коли “Дніпро” пройшов “Наполі” у півфіналі ЛЄ, були думки, що могли б бути на  “іншій стороні”?

– Так, люблю італійський футбол. Ще коли був маленький мене батьки відправляли в одну італійську родину на канікули, тому добре знаю італійську мову і відповідно завжди любив їх футбол. Також імпонує  іспанський футбол, ну і, звісно, англійський, оскільки АПЛ – найсильніша ліга у світі зараз. За “Наполі” почав вболівати тому, що ця сім’я (куди відправляли Сергія прим. авт.) якраз жила під Неаполем, приблизно 10 кілометрів до нього, але не можу сказати, що я вже тоді був фанатом. Став повноцінним вболівальником “Наполі” коли вже Мауріціо Саррі очолив команду і “Наполі”, як на мене, показував найкращий футбол у Європі разом із Жоржиньо, який є моїм улюбленим гравцем, у тому числі тому, що грає на моїй позиції. Тоді вболівав прям дуже сильно, переглядав кожну гру.

Коли перебував на перегляді у “Наполі”, то залишитися не вийшло, хоча якесь враження на тренерів справив. Єдине що сказали, що треба ходити до спортзалу частіше, тому що років до 20 був щупленький і маленький, пізно дозрів у фізичному плані. Там був епізод такий смішний, у роздягальні,  я прийшов на товариську гру, тренер мене представив, сказав, що хлопець з України на перегляді.  Хлопці місцеві не знали, що я італійську розумію, почали сміятися, казати, чи йому дійсно 17 років, бо виглядає лише на 14.

А коли грали з “Наполі” в єврокубках, то таких думок не було, невідомо, як би що склалося, якби я потрапив до академії “Наполі”, то може взагалі б футболістом не став. Тоді було приємно, що моя прийомна сім’я з Італії дивиться, бачилися з ними на матчі в Неаполі. А так я ні про що ніколи не шкодую.

– Стосовно хлопців у роздягальні, чи дали потім їм зрозуміти, що володієте італійською? 

– Ні, я там особливо з ними не спілкувався, але думаю, що вони потім усе зрозуміли.

– “Олександрія” мала неабиякий шанс грати у єврокубках цього сезону, цьому завадила перемога “Ворскли” в останньому турі. Як вважаєте, чи навмисно  “Шахтар” грав напівсили, віддаючи борги за перемогу над “Дніпром-1”?

– Ні, “Шахтар” тут ні до чого, це їх справа як їм грати. “Гірняки” свою задачу виконали, стали чемпіонами. Так, вони дали можливість зіграти деяким молодим гравцям, через що склад не був оптимальним, але це суто їх справи. Провина за те, що ми не потрапили у єврокубки лежить на нас і тільки. “Олександрії” не вистачило одного очка, яке ми повинні були здобувати не в останньому турі, обігруючи “Рух”, а набагато раніше. 

– До стану дніпрян доєдналося кілька вагомих гравців саме з “Олександрії”, чи відігравали ви якусь роль у цих трансферах, можливо роль посередника? 

– Ні, посередником я не був. Просто “Дніпро-1”, як команда-учасник кваліфікації Ліги Чемпіонів захотіла щось змінити у своєму складі, керівництво “Олександрії” не було проти, тому продали хлопців.

– На Ютюб-каналі “Пряма Червона” ви згадували вбивство чемпіонства ФК  “Дніпро”, як вважаєте, цього року чемпіонство клубу з міста Дніпро так само було вбито?

– Цього року не вважаю, що чемпіонство було вбито, навпаки було багато результативних помилок на користь “Дніпра-1”. А відносно минулого, то не впевнений, що зараз цю тему доцільно піднімати. Усі знають, що ніхто не хотів, щоб “Дніпро” виграв чемпіонат тоді, тому і суддівство було упереджене.

– Чи слідкуєте взагалі за “Дніпром-1” зараз? Які враження від сезону, що минув? Як можете оцінити роботу тренерського штабу? 

– Звичайно слідкую, мені не байдужий цей клуб. Команда до останнього боролася за чемпіонство, що і є оцінкою тренерського штабу. За мірками чемпіонату України склад дуже добрий, гарні люди там зібралися. Срібло – гарний результат. 

– Якби вас покликали тренувати “Дніпро-1”, погодились би? 

– Зараз я тренер “Олександрії”, тому усі мої думки з цією командою. А так, навіть не знаю, я вже казав, що “Дніпро-1” багато для мене означає, я стільки років віддав обом командам з цього міста. Але усі ці “якби”, це все лише припущення.

– Що для вас особисто означає ФК “Дніпро” та СК “Дніпро-1”? 

– Найголовніше, що у цих командах я провів найдовший період своєї професійної кар’єри. Заглиблюватися у те, чи це одна й та сама команда, чи ні, не хочу. Я завжди грав для дніпрян та віддав загалом 12 років цьому місту, тому це досить важливий етап для мене, як для футболіста. До того ж у цьому місті у мене народилися діти, тому не тільки команда, а й саме місто для мене важливе як для людини.

– За часів тренерства Михайленка в “Дніпрі-1” команду у фанатських колах називали “ФК Рай”, через те, що Дмитро Станіславович влаштував гравцям теплу ванну. Чи згодні з цим і як можете описати атмосферу в команді в той час?

– Атмосфера була чудова, Михайленко – сильний тренер, який пройшов з командою шлях від низів до Вищої ліги. Як на мене, то він повинен був продовжувати працювати у команді. Футбол команда показувала хороший, купа молодих футболістів розвивалася за нього. Тепла ванна для мене незрозумілий термін, я не розумію до чого він тут.  

– Граючи за “Дніпро -1” вам пропонували закінчити кар’єру футболіста, але ви ще на декілька сезонів перейшли в “Чорноморець”? Зараз, озираючись назад, згодні, що це було правильним рішенням?

– Так, пропонували закінчувати кар’єру, переходити працювати у менеджмент клубу, але було неабияке  бажання продовжувати грати у футбол, тренуватися та доводити всім, що можу грати у футбол на високому рівні. Не 100, а навіть 1000 відсотків, що зробив усе вірно, два прекрасних роки в Одесі.”Чорноморець” також став для мене рідною командою, бо піднялися з першої ліги до вищої, в УПЛ пограли. Продовжив своє життя футболіста ще на два роки та взагалі не шкодую.

– Ви казали, ще за часів виступів за “Чорноморець”, що вже плануєте тренерську кар’єру, думаєте стосовно цього. Вже тоді були якісь домовленості з Ротанем, щоб увійти до його штабу де б він не тренував? 

– Завжди розумів, що хочу спробувати себе у ролі тренера, тому готуватися до цього почав ще раніше, ще граючи за “Дніпро-1”.  Багато записував та аналізував, дивився багато тренувань різних спеціалістів. Попередніх домовленостей з Ротанем не було. Прийняв рішення завершувати кар’єру, виходячи з пропозиції доєднатися до його штабу в “Олександрії”.

– Цього року Сергій Кравченко  також дебютував за національну збірну як асистент тренера, причому і за дорослу, і за Ю-21. Можете поділитися своїми враженнями від цього досвіду, чи були якісь переживання, якісь курйозні моменти можливо?

– Так, мені пощастило, що у мене такий стрімкий початок тренерської карʼєри. Пощастило попрацювати й з національною збірною, і з молодіжною на чемпіонаті Європи. Враження супер, звичайно, що були й хвилювання, але це такі добрі, правильні хвилювання, усвідомлення відповідальності. Неймовірний досвід, неймовірні емоції, не дивлячись на те, що з дорослою збірною не вдалося досягти позитивного результату. А з молодіжкою потрапили у четвірку кращих команд Європи, потрапили на олімпіаду, показали хорошу гру.  

– На олімпіаду до складу команди можуть потрапити три гравці старші 23 років. Якби цих гравців обирали ви, то хто б це був?

– На мій погляд, було б правильно включити у заявку тих хлопців, хто зараз досягав результатів, боровся разом з командою, але за рік вже не буде проходити за віком Але знову ж таки, ще рік до олімпіади, та й таке рішення буде ухвалювати Руслан Петрович, тому будемо дивитися.

– Ви провели один з найяскравіших періодів своєї кар’єри у “Ворсклі”, після чого був перехід у “Динамо” Київ. Як вважаєте, чому в стані киян гаснуть багато українських талантів?

– На мою думку, так трапляється через велику конкуренцію. Не можна казати, що “Динамо” губить таланти, просто не кожному дано заграти у такій команді. Умовна “Ворскла”  – команда нижча рівнем, тому і конкуренція не така висока, там тобі довіряють, а в “Динамо” усі такі талановиті, а то і ще кращі гравці, яких забрали до столиці. У мене, на жаль, не вийшло, хоча я зробив усе можливе, що від мене залежало. Усе що не робиться, усе на краще, так я опинився в Дніпрі, тому зовсім не шкодую. Мені на той момент було вже близько 25 років, був вже не молодим футболістом, тому не витримав конкуренцію. Так, звичайно хотілося, щоб довіряли та цінували, але вже як є.

– Після розпаду “Дніпра” у вас був варіант перейти в “Стандард”, чого трансфер не відбувся?

– За пів року до того, як зник “Дніпро” та було створено СК у мене з’явився цей варіант. Були збори у Туреччині, ми тоді грали зі “Стандардом”, тоді ще Зозуля приїхав на гру.  І от тоді спортивний директор бельгійців стояв з Романом, казав, що я йому сподобався, як гравець, запитав скільки мені років і був дуже здивований, бо мені на той момент було близько 35 років, а він думав, що максимум 27-28. Я тоді подумав, що усе це не дуже серйозно, бо який сенс їм брати такого вікового гравця. Взимку вони повинні було продати опорного півзахисника та хотіли придбати Лучкевича та мене. Ми тоді з Валерою навіть квитки вже купили, але у бельгійців не вийшло тоді продати цього опорника, зателефонували, попросили вибачення, що так трапилося. Цікавий міг би бути досвід у чемпіонаті Бельгії.

– Улюблена рубрика українських уболівальників – цікава історія про спільну роботу з Кварцяним, яка раніше не звучала в ЗМІ, у вас є така?

– Кварцяний – дуже емоціональний тренер і всі це знають, але у мене були хороші стосунки з ним, тренуватися у нього було цінним досвідом. 

Насправді цих кумедних історій пов’язаних з ним існує мільйон. Саме цю  колись вже десь згадував, але мені вона подобається. У нас тоді були затримки зарплатні й він казав, що в Англії  гравці отримують заробітну плату чотири рази на місяць, а ми раз на чотири місяці.

Йому завжди подобалися гравці, які обігрують, грають 1-в-1, швидкі та потужні. Коли я тільки прийшов, він до мене підійшов і каже:  “Крава, у тебе ж і техніка є і все, чого ж ти не обігруєш, бери одного, другого, третього накручуй і все”. Ну а я ж опорний хав, це по-перше. Та і якостей таких, щоб обігрувати у мене немає, бракує стартової швидкості й так далі, ну а він продовжує. Я відмовився тоді від такої ідеї, сказав, що у нас є Кобахідзе, Матей, нехай вони цим займаються, вони це вміють. Отак, хотів, щоб будь-який гравець у нього вмів обігрувати.