Володимир Книш: Потрібно щось робити з Гришею, він хоче грати у футбол

Володимир Книш довгий час працював у структурі Дніпра.

– Володимиру Івановичу, які були емоції в роздягальні Полісся після перемоги над Дніпром-1 у 1/8 фіналі Кубка України?

– Емоції були хороші, тільки травма Назаренка дуже вплинула на команду – всі трохи засмучені. Він не дограв 5 хвилин до кінця, дуже прикрий момент. Через це наші емоції трохи згасли. 

Дніпро-1 – дуже сильна команда. Це суперсуперник, який виглядав дуже переконливо. Я впевнений, що на чолі з Максимовим у них закінчяться негаразди і вони будуть обігравати багато команд. 

Цікаво, що в чемпіонаті Дніпро-1 нам забив на останній хвилині, а ми їм – в Кубку. Все повертається. 

– Можете розкрити характер травми Назаренка?

– Було обстеження. Діагнозу по розриву хрестів, слава Богу, немає. На сьогодні є оптимістичні прогнози. Але на Сашка чекає більш детальне обстеження. Наш шеф [Буткевич] відразу включився і підключив багато людей, щоб дізнатись характер пошкодження.

Назаренко – легкий футболіст і не справився зі своєю швидкістю. Але такі легкі гравці легше переносять травми.  Я сподіваюсь, що все буде гаразд і його рана швидко заживе, як на собаці. 

– Чи заходив Геннадій Буткевич після матчу з Дніпром-1 у роздягальню, що казав команді?

– Радий, що ми перемогли, але дуже засмучений травмою Назаренка. На шефа це дуже впливає. Він сильно переймається кожним гравцем. 

– Ви вибили одного із фаворитів Кубка, Динамо також завершило свій похід за трофеєм. Чи лунають у Поліссі думки, щоб завоювати Кубок?

– Це більше вболівальницька мрія. Для нас кожна наступна гра – найголовніша. Не можливо мріяти довгостроково, коли ми граємо на третій-четвертий день або раз на тиждень. Нам завжди хочеться перемагати.

– Динамо з Кубку вибила Оболонь завдяки голу вашого вихованця Сергія Суханова. Розкажіть, як ви його знайшли?

– Я тоді працював в Нафтовику з Охтирки і було дуже складно зібрати команду. У нас у складі грало п’ять молодих охтирців і вони відігравали дуже важливу роль. Суханов був одним із них. 

Він працював електриком на Укрнафті і нам його порекомендував місцевий тренер. Ми подивились на хлопця і Сеня нам сподобався. Він же займався у нормальних футбольних школах, зокрема в академіях Динамо та Княжи. Просто життя так склалося, що в той час він працював електриком, тому не треба все переводити в площину приколу. Але коли вимикалось світло в готелі чи на базі, то ми гукали Сеню, він в цьому шарив (сміється, – прим. А.П.). 

– Можна сказати, що Суханов вимкнув світло Динамо)

– Так, погасив (сміється, – прим. А.П.). А якщо без жартів, то в нього дуже класні задатки: суперудар, швидкість, витривалість, прийняття рішень на високому рівні. У матчі з Динамо Сеня не просто бив, а виконував. Раніше він пробивав на емоціях, а сьогодні я бачу, що він виріс.

– Я чув, що Суханов у молодому віці був на перегляді у московському Спартаку. Це правда?

– Це було ще до Нафтовика, коли він був дитиною. Він там пробув зовсім небагато на перегляді. У нього в юному віці вже було видно задатки. Коли я його тільки побачив, то сказав, що у цього хлопця є все, щоб грати в Прем’єр-лізі. Єдина проблема – що Суханов був дуже емоційним. Емоції бігли попереду паровоза, як то кажуть. 

Але зараз він подорослішав і я можу впевнено сказати, що він ще не досяг своєї найвищої планки. 

– А де його найвища планка?

– По всім задаткам він може дорости навіть до Динамо. Але йому потрібно подолати свою емоційність і розуміти, чого від нього хоче тренер. Все залежить тільки від нього. 

– Як ви боролися з його емоційністю?

– Сеня був суперхолериком. Він робив такі незрозумілі помилки, що волосся дибом ставало. Суханов спочатку робив, а потім вже думав. Доводилось з ним багато розмовляти та направляти в потрібне русло.

Зараз у нього вже 50 на 50. От коли він почне ще раніше думати, то стане супергравцем. 

– Ще один ваш зірковий вихованець – Антюх, який зараз яскраво грає у Зорі в порівнянні з Динамо. Що скажете про нього?

– Антюх дуже схожий на Суханова. Охтирка – це гусари, а Нафтовик був їхнім полком. 

– Що ви маєте на увазі?

– У охтирчан є супердані і на першому плані емоції, а вже потім розуміння того, що вони зробили. Антюх і Суханов дуже запальні, талановиті. Вік їм буде прибавляти розуму і вони будуть тільки зростати. Для 40-тисячного міста стільки обдарованих хлопців – це просто неймовірно. 

Я працював в академії Дніпра і навіть там не бачив стільки талантів. У Дніпрі через мої руки пройшли Когут, Третьяков та інші хлопці, які заграли в УПЛ, але вони були обдаровані по своєму. 

– Як думаєте, чому у Антюха не вийшло в Динамо? Луческу на зміг його розкрити чи були інші фактори?

– Йому важко грати в командах, де є свій стиль та награні комбінації. У Антюха багато чого виходить спонтанно і саме в цьому його цінність. Думаю, це і підкупило Луческу, коли він вирішив купити Антюха. Такі гравці можуть обіграти один в один і вирішити хід матчу, коли немає підстраховки.

Антюх схожий на легіонера. Їм також не все можна донести, що ти хочеш. Луческу навіть бразильців привчав до системи, а Денису так грати важкувато. Але зараз він вже подорослішав і стає більш системним.

– Давайте перейдемо до вашого періоду у Дніпрі, але спочатку розкажіть, як ви стали тренером?

– Моєю останньою командою в ігровій кар’єрі був Верес. Тоді там зібрався класний колектив: Самардак, Паляниця, Філімонов, Яворський, Червоний. Верес міг обіграти, кого завгодно: ми перемогли Шахтар і в Кубку пройшли Динамо. Але я закінчив ігрову кар’єру рано – у 24 роки.

У мене була серйозна травма – розрив зв’язок на гомілкостопі. Я півроку відновлювався, а потім потрапив під тренування Михайла Фоменка, який очолював тоді Верес. Ми грали чотири на чотири на півполя по 10 хвилин. 

Але після травми я був до такого неготовий. Потім вилізли мої фізичні проблеми, я рік пролежав у лікарні з хворою печінкою. Після цього треба було думати, що робити далі. Слава Богу, мені допомогла одна людина.

– Хто?

– Це Ігор Леонтійович Ветрогонов – відомий дитячий тренер Дніпра. Він виховав Литовченка, Протасова, Полуніна і багатьох інших зірок. Ветрогонов взяв мене під своє крило і я йому допомагав тренувати команду, в якій грали Шершун, Матюхін, Назаренко. Три роки я працював з Ветрогоновим у дніпровському спортінтернаті. 

– Хто був найталановитішим хлопчаком того часу?

– Без сумнівів, це Дмитро Ковальчук. Він нагадував за своїм стилем гри Стоїчкова, який тоді сяяв у Барселоні. Діма підхвачував м’яч на лівій бровці і міг обіграти на швидкості трьох-чотирьох суперників та забити гол. Ковальчук – це найнереалізованіший талант, з яким я працював. За своїм потенціалом він міг грати в Барселоні, але зупинився на Дніпрі U-19.

Пам’ятаю, в 1996 році ми поїхали на турнір в Нідерланди і Ковальчук там всіх так вразив, що його хотів купити ПСВ. До Ветрогонова підійшла людина з клубу і запропонувала 50 тисяч доларів, щоб Дмитро залишився в Нідерландах. Але групу Леонтійовича спонсорував Приватбанк і він на таке не пішов. 

Згадав ще одну цікаву історію, пов’язану з поїздкою.

– Розповідайте.

– У Нідерландах ми розселяли хлопців по місцевих сім’ях. У мене непогана англійська, тому цим займався я. Декількох дітей ми поселили у вихователя навчальних класів, у якого була суперзарплатня – 4 тисячі доларів.  

Він мені каже: «Я хочу приїхати в Україну і подивитись, як ви виховуєте дітей, що вони перемагають Аякс та ПСВ». Думаю: ну й підкинув мені ти головний біль. Зустрів його у Києві, до Дніпра їхати 10 годин на потягу, а він сів і сидить. Я кажу: «Роздягайся, поспи трохи, дорога дальня». Ми вже тоді почали сміятись.

Побачивши тренування юнаків Дніпра, голландець був у шоці з того, що у Шершуна, Назаренка та Матюхіна пил на зубах. У нас же тоді не було зелених полів. А в Нідерландах у селі може бути три зелених поля крутіших, ніж на базі в Динамо. У голландця аж щелепа до низу опустилась: «Ну як в таких умовах ви навчили дітей так грати? Це не можливо!». 

А для Ветрогонова було можливо все! Він виховав три покоління зіркових футболістів: Протасов-Литовченко, Дірявка-Полунін, Полтавець-Бабич, а після них, коли допомагав я, Назаренко-Матюхін-Шершун.

– Як розкрився Назаренко?

– Спочатку він практично не грав, тільки виходив на заміни. Ветрогонов постійно казав: «Ще треба почекати, він підросте». Сергій був дуже малим, його було видно тільки в залі, де обмежений простір, тоді він міг обіграти двох-трьох футболістів. У нього навіть прізвисько було – шнир, бо він крутився як вуж.

Але на великому полі Назаренко не витягував, сильно відставав фізично. Можу із впевненістю сказати, що якби не досвід Ветрогонова, Назаренко не заграв би. 

– Як сталася його трансформація?

– Ветрогонов завжди цінував, коли у футболіста є мізки, швидкість прийняття рішень та техніка, а у Назіка з цим завжди було добре. А потім він і фізично додав. Коли Назаренко грав уже в дублі та третій команді, Ветрогонов не злазив з керівництва, щоб його взяли у першу команду, і таки досяг свого. Він розумів, що це супергравець. Назаренко повернули з Другої ліги і він одразу заграв в основі Дніпра. 

– Ви називали найкрутішим гравцем 80-81 років народження Дмитра Ковальчука, а хто був найкращим за весь час вашої роботи?

– Самим крутим хлопчаком, якого я бачив в дитинстві був Артур Карноза. Він був якимось інопланетянином, Марадона в квадраті. У нього був чудовий наставник, Володимир Іванович Кузнєцов. Він казав: «У цьому випадку краще не заважати, тому що можна загнати футболіста в рамки і він втратить свою магію». У нього розуміння футболу було навіть вищим, чим у нас, тренерів. Бог поцілував людину в чоло. 

– Чому тоді він не став зіркою?

– Дуже велику роль у формуванні футболіста відіграє перехід з дитячого до дорослого футболу. Назаренку цей перехід вдався одразу, він практично не грав у дублях, а інші хлопці там затримались. В дитинстві Карноза був топ-зіркою, але в дорослому футболі є жорсткий супротив і треба постійно доводити. У Назаренка такий хист був, а Карноза більше розраховував на свій талант, а одного таланту замало.

– Чим вам запам’яталися Матюхін і Шершун?

– Матюхін був міцним і стержневим хлопцем. Він у мене асоціювався з німцем, такий собі Ганс, завжди вишколений, правильний. Шершун був молодшим, але тренувався в старшій групі, так само як потім Третьяков і Когут, які 96-го року, а займались з 95-м. Вони тягнули і були лідерами команди. Якщо юнаки переважають свій рік, то їх треба переводити вище, щоб був супротив.

– Як стався перехід Шершуна до ЦСКА, з яким він завоював Кубок УЄФА?

– За ним дуже довго полювали, приїжджали люди із Москви. У нього схожа історія з Варцабою, але з іншим кінцем. Варцабу у той час хотів вкрасти Спартак. Йому пропонували дуже хороші підйомні і зарплату в тисячу доларів, і це – дитині в 16 років, але я вмовив Стеценко його не відпускати, а зберегти хлопця, Ігор тоді був дуже перспективним воротарем.

– Розкажіть щось цікаве про Когута.

– Когут у мене грав нападником, як і зараз у Максимова. Це вже потім його перекваліфікували у хава. У нього чуйка була неймовірна, він за старших по три голи в матчі на різний смак забивав: через себе, головою, в падінні. Але Ігор був дуже малим, а батько в нього – борець, здоровий такий. Він все переживав: «Чому, Ігор такий малий? Може йому моркву давати їсти, щоб він ріс». Я кажу: «Постривай, виросте. Головне, що в нього є чуйка та швидкість прийняття рішень».  

У підсумку так і сталося, Когут виріс та став на голову вищим за мене, хоча я 184 см. Раніше у нього прізвисько було «Лаудруп»: малий, юркий, швидкий, технічний, вмів працювати корпусом. А зараз, коли він виріс, то став більш тягучим. 

Дніпру-1 треба використовувати Когута на позиції нападника, він буде забивати в кожній грі. Навички, які він здобув у дитинстві, нікуди не ділись. Він точно не хав, йому треба повернутись у своє русло. З Когута постійно намагались зробити півзахисника, як із Гусіна. За антропометрією та бійцівськими якостями вони схожі. Але Когут ‒ нападник! 

– Як думаєте, якщо Когут буде грати на позиції нападника, зможе замінити Довбика в Дніпрі-1?

– Гарантую, що зможе! Його потрібно тільки трохи направити, як того ж Будківського. Я з Пилипом постійно розмовляю, підказую йому, і він знову почав забивати. Когуту потрібно прибрати емоції і він зрозуміє, що треба боротись за окрему точку на полі у штрафному майданчику, щоб заплутати суперника та забивати. Всі дані для цього у нього є.

– Хто у вас був найпроблемнішим вихованцем, який порушував режим?

– Мене Бог милував, режим ніхто не порушував. От Антон Кравченко міг почудити. Він виділявся своїми габаритами і вчинками. Був «безбашеним», міг з третього поверху на туалетний папір рибу ловити. Але його приколи були не злі, все по доброму. 

Пам’ятаю, на батьківських зборах спецкласу одна вчителька каже: «Антон знову начудив», інша теж жаліється на Кравченка. Мати його вже червона сидить, голову опустила. Тут заходить вчителька інформатики, ми вже знову приготувались слухати про витівки Кравченка, а вона каже: «Антон – красень. Швидше за всіх виконав завдання і допомагає іншим учням». Після цього мати Кравченка нарешті розцвіла. 

– А Коноплянка у вас грав?

– Ні. Його купили при мені в дубль. Коноплянка – протеже Петра Васильовича Кутузова. Він його побачив на турнірі в Запоріжжі і довів Стеценку, що хлопця треба купляти, а той уламав Коломойського. За Коноплянку віддали нормальні гроші. 

Не знаю конкретну суму, але думаю, більше ніж у свій час ПСВ пропонував за Ковальчука, тобто 50 тисяч доларів. Коноплянку тренував у Кропивницькому Юрій Кевлич, і він за свого вихованця витягнув з Дніпра все, що міг. В той час стільки за молодих гравців не платили. 

– Супрягу в академії Дніпра застали?

– Хіба тільки застав. Я його з поїзда знімав! Його вже у юному віці хотіли вивезти в Динамо, а я уламав батька, щоб хлопець залишився в Дніпрі. Він уже реально був в поїзді на Київ, але мені вдалося їх умовити залишитись. Мабуть, у Влада вже тоді була написана його доля – Динамо. Супряга завжди виділявся.

– Що зараз коїться с Супрягою, що він не може ніяк повернутись на свій попередній високий рівень?

– Проблема чисто в психології. От Сергій Назаренко взагалі не грав до 17 років, а потім взяв, та як заграв! Такі хлопці привиті. А Супряга, як і Ковальчук та Карноза, весь час був зіркою, а в дорослому футболі треба виживати. Якщо з дитинства все вдається, то втрачається мотивація працювати та поліпшуватись. Одного таланту дуже замало.

– В академії Дніпра ви встигли попрацювати з іспанцями на чолі з Жорді Гратакосом. Чим вам запам’ятався цей період?

– Гратакос був нормальним менеджером, але як тренер – повний профан. Він ніколи не працював тренером, навіть дитячим, і це було видно. Але Жорді взяв собі у помічники хороших фахівців, наприклад Берту, який потім працював у штабі Лаудрупа.

Сам же Гратакос – це чистий піарщик. У футбольних нюансах він розбирався досить слабко. 

– Наведіть приклад.

– Одного разу з групою молодих футболістів ми поїхали на турнір в Молдову. Перед грою з Шерифом Гратакос дає вправи 1 в 1, 2 в 2, не витримує терміни. Завтра матч, а хлопці просто без сил. Він не вмів підводити команду до гри. 

Хлопці з Дніпра взимку тренувались в манежі, а іспанці звикли, що в них весь час літо, і не розуміли, що в 13-річних юнаків може бути авітаміноз. У цей час треба дуже акуратно давати навантаження. Щоб ви розуміли, у мене захворіло 25 з 26-ти футболістів. Іспанці вбили їх імунітет. 

– У Гратакоса були свої улюбленці в академії Дніпра?

– Найулюбленішим його гравцем був Луньов, Гратакос його ледве на руках не носив, не відходив від нього. Луньов для нього був Мессі. Я не сперечаюсь, що Максим дуже талановитий хлопець, але не можна виділяти улюбленців, інші ж гравці все бачать. Цей момент також показує, що Гратакос не розбирався у футбольних нюансах, а нам його привезли з Барселони з флешкою, як класного фахівця. А по факту він не дотягував до багатьох українських дитячих тренерів.

Під Гратакоса Дніпро виділив шалені гроші та умови. Таким чином ми змогли перетягнути в нашу команду Кочергіна та інших хлопців, хто нам подобався.

У той час я тренував найкрутіший 98-й рік, але Гратакос його у мене забрав, як і 95-й раніше забрав бразилець. З 98-го року я взагалі реактивний літак зробив, дивишся – Барселона. Іспанці кажуть: «Дякуємо, але далі ми будемо тренувати команду. Ми з ними самі справимось».

Мені віддали глухонімий 96-й рік. Кажуть: «Ти ж хотів дорослих тренувати. Ось тобі під випуск». А там зовсім не було, з ким грати. Вони відповідають: «У тебе є повний карт-бланш. Ось гроші, вибирай, кого хочеш в Україні». 

– І кого ви вибрали?

– Я знайшов Кочергіна, Палюха та інших футболістів. Зліпив із них команду і вони вийшли у фінал. Потім я зрозумів, що кожного року потрібно буде збирати нову команду, плюс мені не сподобалось, що іспанці намагаються щось нав’язувати, хоча знань у них не більше, чим у наших тренерів, тому у 2012 році вирішив піти на свої хліба і залишив Дніпро. 

Хоча мене все влаштовувало в академії, коли там працювали: Кутузов, Гривцов, Геращенко, Кузнєцов. Але фінансові умови давали лише під іспанців і бразильців. У той час мій вихованець Анатолій Минзу, який вже був агентом, допоміг мені працевлаштуватись у Вищій лізі Молдови. Я очолив Академію УТМ.

– Чим вам запам’ятався період роботи у Молдові?

– Академія УТМ два роки поспіль стояла на виліт, а при мені, після першого кола ми йшли на третьому місці і обігравали, кого завгодно. Але були і свої нюанси.

– Цікаво.

– Мабуть, гравцям потрібно було якось заробляти перед відпусткою і в команді почали відбуватись дивні речі. В першому таймі ми програємо 0:3, я розумію, що відбувається щось не те. Двох футболістів замінив уже на 10-й хвилині. Коли я бачив таке кіно, то відкривав пляшку з водою і жбурляв у центральних захисників, щоб хоч якось мотивувати. 

Але вище голови стрибнути не міг: якщо без мене прийнято рішення, то що я можу зробити? Я завжди був противником договірних матчів і ні разу на таке не йшов, та мені й не пропонували, бо знали мою позицію. Але то вже інша історія.

– Повертаємось до Дніпра. Коли ви працювали в академії, то першу команду очолював Хуанде Рамос. Чи дивився він на гравців академії, спілкувався з вами?

– Молодь він взагалі не переглядав. Але я тоді навчався на тренерську ліцензію Pro і Стеценко мені допоміг тиждень постажуватися у Рамоса. Я почерпнув у нього багато корисного. Але молоддю він не переймався, йому поставили іншу задачу – за чотири роки стати чемпіонами. Він би й став, якби допрацював і зберігся Дніпро.

Рамос – дуже професійний фахівець. Я дивився, які він дає навантаження та терміни. Щось було схоже на нашу роботу, щось – ні. 

– Що вас найбільше здивувало?

– Приїхали хлопці зі збірної, він їх не чіпав, вони відновлювалися. А групі, яка не грала, він давав тримання м’яча на виживання з переходом у пресинг. Для нас це було в новинку. Це робилось за два дні до гри.

Коли Рамос тільки-но приїхав в Дніпро, він думав, що всіх здивує і зліпить тут Барселону. Але коли він побачив, що поле на «Дніпро Арені» пливе після дощу, і в іспанський футбол там неможливо грати, то сказав: «Значить, будемо бігати, хлопці». Розумна людина! 

Повірте, Дніпро бігав дуже багато. Більше навантажень я бачив тільки у Фоменка у Вересі. На моїх очах Дніпро тоді обіграв Карпати, 4:0, просто загнали львівський клуб.

– Не знаєте, яка зарплатня була у Гратакоса?

– Не знаю, але думаю, що 20 тисяч доларів в місяць він отримував. 

– А скільки платили вам, для порівняння?

– Нам платили тисячу доларів. І то, нам підняли зарплату тільки завдяки В’ячеславу Фрідману, який був помічником Коломойського. Він пішов до Ігоря Валерійовича і сказав, що не можна так мало платити дитячим тренерам. Той його послухав. Більше нам не піднімали зарплату.

– А з Коломойським ви знайомі, він приходив подивитися на молодь?

– Я з ним перетинався, тому що тренував його сина.

– Це вже цікаво. Розповідайте.

– Гриші (син Коломойського, – прим. А.П.) виповнилось п’ять років і мені зателефонували Стеценко з Васильєвим, який був директором футбольної школи, та кажуть: «Потрібно щось робити з Гришею, він хоче грати у футбол». Ну давайте спробуємо.

Привозять Гришу на стадіон «Металург», який був на місці «Дніпро Арени». Папа спускається з Гришою сходами, на стадіон заїхали п’ять «кубіків» з охороною, стали по позиціях. Кутузов в шоці: «Що робити?! Хлопцю всього п’ять років, у нас і групи такої нема. Давай тести приймемо чи шо». Я кажу: «А якщо він не здасть, то що тоді, не будемо приймати?» (сміється, – прим. А.П.).

Коротше, я став на ворота, а Гриша бив пенальті. На воротах не було сітки, тому Ігор Валерійович [Коломойський] стояв позаду та подавав нам на м’ячі.

До речі, саме завдяки Гриші у футбол заграли Прокопчук та син Михайленка, який зараз в США, у нього також були хороші перспективи. Вони всі були 95-го року народження, тому для Гриші створили окрему групу – п’яти-шести-рочків. Але потім у 2005 році трапилась помаранчева революція і Гришу вивезли за кордон. Після цього я його вже не бачив. 

– Гриша Коломойський був здібним футболістом, міг вирости у професіонала?

– Скажу так: розум він проявляв уже тоді. На перше тренування його привели у баскетбольних кросівках. Його привозив вихователь разом із солідною охороною. Цей чоловік завжди мовчки сидів в куті залу. Я йому кажу: «Хлопцю потрібні футбольні кросівки». 

На наступне заняття Гриша приходить весь в офіційному екіпіруванні Челсі: «Тренер, нормально?». Я кажу: «Гриша, ти супер!» (сміється, – прим. А.П.). 

– Гриша тренувався на рівні зі всіма чи ви давали йому поблажки? 

– Ніяких поблажок ніколи не було. Ігорю Валерійовичу це б не сподобалось. Наскільки я знаю, Гришу виховували в їжакових рукавицях. Батько йому ставив такі умови, щоб він усього досягав сам.

– Ви вже згадували генерального директора Дніпра Андрія Стеценка. Яким він був?

– Він дуже добре відносився до талановитих футболістів та фахівців. Якщо він бачив, що хтось не дотягує до рівня, то міг встановити бар’єр у спілкуванні. У мене з ним проблем ніколи не було, до мене Стеценко гарно відносився, інколи навіть просив поради, були й суперечки.

Грав у мене Чеботарьов 91-го року. Я кажу Стеценку, що цей хлопець може заграти на високому рівні, а він відповідає: «Ні, не заграє». У підсумку вийшло, що Стеценко був правий. Він досить добре розбирався у футболі. Нічого поганого про Стеценка я сказати не можу.

– Іспанців в академію Стеценко привіз?

– Ні, ви що. Це вже пішов новий вектор розвитку. Їх, напевно, Русол привіз.

– На Коломойського хтось мав вплив?

– Ніхто! Хто на таку людину може впливати? Стеценко, Фрідман, Русол могли тільки щось порадити, але впливу на нього не мали.

– Маркевич каже, що Коломойський вбив Дніпро. Згодні з такою думкою?

– Коломойський і підібрав Дніпро. Можна процитувати «Тараса Бульбу»: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Двояке рішення і мені важко судити, бо я не знаю подробиць. Це Коломойський, у нього всюди суперечливі рішення. 

– Можете порівняти Коломойського з Буткевичем?

– З Коломойським я тільки вітався і нічого не обговорював. З Буткевичем я також багато не спілкувався, але йому однієї розмови було достатньо, щоб зрозуміти, що знаходжусь на своєму місці. В тренерську роботу він не влізає і нічого не підказує. 

Геннадій Владиславович – розумна людина, часу в нього також не багато. Можу сказати, що він фанатично любить Полісся та футбол. Він знає кожного футболіста, навіть, молодь, та кожного співробітника. 

Буткевич завжди хоче все покращити. Я прийшов у Полісся півтора роки тому – на базі було одне поле. На моїх очах змінилось все! Їхали на збори в Туреччину, на базі був котлован, приїжджаємо назад – стоїть готель! Було одне поле, дивлюся з балкону – вже три! Пройде місяць – буде шість. 

Геннадій Владиславович – людина слова. Якщо сказав, що буде збудовано через три дні, значить, так і буде. Уявляєте, наскільки він крутий? Як німецький боїнг!

ukrfootball.ua