Довбик: Стоїть завдання зачепитися за п’яте місце
2572
− Ваша команда не відчуває гіркоти поразок вже сім турів поспіль. Чим пояснили б метаморфози, що відбулися з нею цієї весни?
− Ми добре підготувалися на зборах. Тренер пояснив нам, за рахунок чого повинні грати. За рахунок своїх сильних сторін. Тому на зборах у нас все почало добре виходити, і це триває досі.
− Багато хто вважає, що впевнена гра “Дніпра-1” цієї весни пов’язана з продуктивною роботою хорвата Ігора Йовічевіча. Що думаєте з цього приводу?
− Так і є. Він вніс свої зміни в роботу команди, вказавши, як ефективніше грати і добиватися позитивного результату. Йовічевич трохи поміняв тактику, поставив гру. Ось і вийшло, що результати не змусили себе довго чекати.
− Який секрет успіху Ігора Йовічевіча?
− Мені важко сказати коротко. Він нас заряджає, мотивує – і ми виходимо на поле з відповідним настроєм на гру, нікого з суперників не боячись.
− З командою головний тренер постійно спілкується українською мовою?
− Так! І на тренуваннях, і на теоретичних заняттях він говорить лише українською. У перші дні його роботи в “Дніпрі-1” нас дуже здивувало, як він так ідеально розмовляє нашою мовою. І не тільки ідеально, але ще й швидко. Що й казати, в цьому плані він молодець.
− А ви українською спілкуєтеся вільно?
− Вдома, у Черкасах, розмовляю українською, а ось в Дніпрі – російською. Тут так спілкується більшість. Але з цим у мене теж проблем немає.
− Вибравшись з нижньої частини таблиці, “Дніпро-1” лише на шість очок відстає від єврокубкового п’ятого місця. Може, є сенс поборотися?
− Так, у нас стоїть завдання спробувати зачепитися за цю позицію. Правда, ми розуміємо, що це хоч і реально, але все ж важко зробити, тому що залишилося мало ігор. До того ж, вони непрості – зокрема, на виїзді з “Динамо” і “Шахтарем”, вдома з “Зорею”. Але ми будемо робити все можливе для того, щоб досягти поставленої мети. Тим більше, що на відміну від осінньої частини чемпіонату, статистика по весні у нас хороша.
− Який з матчів, зіграний цієї весни, дався вашій команді найважче?
− Мабуть, недавня зустріч з “Десною”. Поле на стадіоні в Чернігові було важким, та й сам суперник не з легких. “Десна” – міцна команда, і обіграти її було непросто. Перший тайм проходив на рівних, але потім, коли ми забили м’яч, трохи “підсіли”. Чернігівці більше контролювали хід гри, затиснувши нас. Нам було важко, і ми намагалися вибігати в контратаки. Однак це не дуже виходило – у чомусь через поле, у чомусь з огляду на вмілі оборонні дії “Десни”. Матч був важким, але в той же час перемога в ньому надала нам більшої впевненості. Адже ми обіграли одну з провідних команд нашого чемпіонату.
− Багато українських футболістів прагнуть пограти за кордоном, щоб не тільки перевірити себе в нових умовах, але й заробити грошей. У Данії це вам вдалося?
− Звісно. Там все набагато стабільніше, ніж у нас в Україні. Як щодо футболу, так і фінансової складової.
− Чим пояснили б своє повернення в Україну?
− Свого роду перезавантаженням. Я відчував, що десь щось не виходить, почався якийсь застій. Ось і хотілося все це заново перезавантажити. Знав, що найкраще зможу зробити це в Україні, адже тут я в курсі, що і як працює. А головне, менше часу знадобиться на адаптацію.
− Чи не виключаєте, що якщо в майбутньому буде вигідна пропозиція з-за кордону, то ви знову спробуєте щастя в нових умовах?
− Ну, звичайно. Є свого роду недомовленість в Європі, тому хотілося б спробувати свої сили там ще раз.
− Є якісь переваги з приводу тих чи інших європейських чемпіонатів?
− Чесно кажучи, зараз про це найменше думаю. Той клуб, який буде більше за інших хотіти бачити мене в своїх рядах або зробить конкретну пропозицію – на нього і буду орієнтуватися. Зараз я гравець “Дніпра-1” і тому не бачу сенсу говорити на цю тему. Можу запевнити, що всі сили на полі маю наміри залишати в іграх за цей клуб.
− Про період, проведений у Данії, часто згадуєте?
− Ні. Хіба що коли якісь нагадування про нього в телефоні з’являються або ж хтось із команди “Мідтьюлланн” коментує фотки. Я не живу минулим, більше думаю про справи поточні.
− Як взагалі виник варіант з цим клубом?
− Мою кандидатуру “Мідтьюлланн” розглядав ще раніше, але ніяких кроків у зв’язку з цим з його боку не було. Однак в останній день трансферного вікна клуб продав свого нападника, і на його місце в терміновому порядку знадобився інший гравець цього амплуа. У цей момент і згадали про мене, зв’язавшись з моїм агентом Олексієм Люндовським. Все вирішилося буквально за п’ять-сім годин до закриття трансферного вікна.
− Які головні особливості данського футболу?
− Футбол в цій країні дуже силовий, багато уваги приділяється “стандартам”, вкидання з ауту. Це перше, що спало на думку. До всього перерахованого в данському футболі ставляться вельми серйозно.
− З якими труднощами вам довелося зіткнутися на перших порах?
− З мовним бар’єром. Я абсолютно не знав англійської, тому не міг нічого зрозуміти, що від мене вимагають і що потрібно робити. Вже потім, через шість місяців, почав хоч трохи говорити на “інгліш”. Це допомогло, адже якщо ти не знаєш данську мову, то можеш розмовляти англійською. Її я вчив з репетитором, займаючись три рази на тиждень. Причому, робили це в інтенсивному режимі, адже у “Мідтьюлланні” була задача, щоб я за три місяці навчився розуміти, що від мене хочуть, і пояснити, чого хочу я чи що мені не подобається. Це робилося для того, щоб в колективі міг відчувати себе комфортно.
− У три місяці вклалися?
− Ні. Десь у п’ять.
− А данську хоч трохи розуміли?
− Це дуже важка мова. На ній розмовляли між собою лише данські футболісти, інші ж хлопці складали по-справжньому інтернаціональну команду – в ній були фіни, бразильці і представники інших національностей. Всі вони спілкувалися суто англійською.
− З ким дружили в команді?
− Найбільше – з Еріком Святченко. Він був для мене наче старший брат.
− У данській кар’єрі грали на позиції нападника?
− Так. А коли команда грала в два форварди, то діяв праворуч.
− Які-небудь курйозні або незвичайні ситуації за кордоном у вас траплялися?
− Бувало кілька разів, що карався штрафом. Наприклад, коли паркуєш машину, то потрібно виставити на спеціальному циферблаті час прибуття – для того, щоб було відомо, скільки часу стоїть автомобіль. Але траплялося, що я забував це зробити. Було якось, що відійшов на десять хвилин поїсти, а коли повернувся – штрафна квитанція вже висить! А в Данії штрафи високі – не те, що у нас.
− Який був найбільшим?
− 300 євро. Його я сплатив за перевищення швидкості. В якомусь місці на автобані камера мене сфотографувала, а на наступний день по пошті мені прислали штрафні документи з підтверджуючим порушення фото. Порушення, здавалося б, дріб’язкове – замість допустимих 130 кілометрів на годину я їхав зі швидкістю в 140. Точніше навіть, 137. Десь зробив більше зусилля при натисканні на педаль – і довелося розщедрюватися. У Данії все суворо.
− Чемпіонство з “Мідтьюлланном” важко далося?
− Не сказав би. Коли я прийшов в команду, то у неї був відрив від другого місця в сім очок. Поки я знайомився з “Мідтьюлланном”, то пропустив два або три тури. За цей час мене поступово долучали до специфіки гри нової команди і її суперників в цілому. У чемпіонаті Данії в тому сезоні я зіграв десять чи одинадцять матчів, так що якихось складнощів з чемпіонством не відчув.
− До виступів в Данії ви трохи пограли в Молдові. Однак провівши всього три матчі в тамтешньому чемпіонаті, ви залишили бєльцьку “Зорю” …
− Так, був такий період. Історія з моїм перебуванням в цьому клубі взагалі була якась заплутана. Мене довгий час не могли заявити, через що пропустив матчів вісім чи дев’ять. Цілих півтора місяці я тренувався разом з “Зорею”, але грати не міг. У клубі мене чи то не могли заявити, чи то не хотіли. Не знаю.
− Якщо не помиляюся, в Бєльці вас покликав український тренер Ігор Рахаєв?
− Так, він. Але виявилося, що в “Зорі” були інші люди, що вирішували питання, пов’язані з трансферами гравців. Рахаєв мені весь час казав “Зараз тебе заявлять”, але нічого не змінювалося. А через місяць він до мене підійшов і сказав, що сам не розуміє, що діється. Виходить, що я став жертвою якихось внутрішніх інтриг. В результаті обмежившись лише трьома матчами в чемпіонаті Молдови та двома або трьома на Кубок, виїхав з Бельць.
− У футбольних колах Дніпра вболівальники розділилися на два табори: одні вболівають за колишній “Дніпро”, інші – за “Дніпро-1”. Цей факт вас, як людину, яка пограла за обидві команди, не бентежить?
− У кожного свій вибір, і тут складно щось коментувати. Хоча історія колишнього “Дніпра” і ультрас того клубу – це був, напевно, один з найкращих моїх спогадів.
− Як вважаєте, об’єднання вболівальників на користь нинішньої головної команди міста з часом можливе?
− Хотілося б у це вірити, але мені здається, що навряд.
− Ваш нещодавній гол-красень у ворота “Ворскли” ще не снився?
− Ні.
− Цей удар був раніше відпрацьованим чи став експромтом?
− Якщо удар є, то чому б не спробувати вдарити? Я побачив, що захисники біжать до штрафного майданчика, тому і вирішив пробити по воротах. Грав би на позиції під нападаючим або ж в центрі поля, то частіше намагався б бити. А так як я нападник, і завжди працюю спиною до воріт, то нечасто виходжу на таку позицію. У грі з “Ворсклою” це вийшло, та й гол, вважаю, вдався.
− Нещодавно ви отримали виклик до збірної України. Як думаєте, чим привернули увагу Андрія Шевченка?
− Мені здається, велику роль зіграла травма Бесєдіна. У зв’язку з цим потрібно було когось викликати замість нього. У кількох останніх іграх чемпіонату мені вдавалось забити, що, можливо, і зумовило вибір на мою користь.
− Нещодавно ви отримали виклик до головної команди країни. Як вам атмосфера у збірній, як вас зустріли?
− Це – “космос”! Це дуже круто – бути поруч з такими футболістами! Все в збірній було відмінно. Відчувати себе в її розташуванні було добре ще й тому, що в ній багато молодих гравців, з багатьма з яких перетинався в нашій “молодіжці”. Мені все дуже сподобалося – і атмосфера в команді, і сам колектив.
− Посвята в новачки була?
− Ні. Справа в тому, що у нас через кожні два дні була гра, і хлопці, що грали в попередньому матчі, відновлювалися. Всі вони були трохи втомленими, а приходячи на вечерю, деякі з них довго не затримувалися – йшли відпочивати. Інші ж навпаки – сиділи довше, щоб побільше поспілкуватися. Виходить, що момент з посвятою в новачки якось упустили. Напевно тому, що тиждень виявився більш насиченим, ніж зазвичай, і було не до цього.
− Що сказав вам Андрій Шевченко?
− Розмови тет-а-тет як такої у нас не було. Лише перед грою з Казахстаном він сказав мені, що я буду в заявці і щоб готувався.
− Засмучені, що не вдалося проявити себе у збірній так, як хотілося б?
− Ну чому ж – проявив себе протягом десяти хвилин в матчі з Казахстаном (посміхається). Спасибі, що вдалося дебютувати в збірній, нехай навіть на такий нетривалий часовий відрізок. За десять хвилин важко щось зробити, і хотілося б, звичайно, зіграти побільше. Але нічого не поробиш – тренерам видніше. Значить, більшого поки не заслужив.
− Швидше за все, цей виклик став для вас свого роду стимулом для подальшої роботи?
− Звичайно. Тепер буду чекати нового виклику до головної команди. Для того, щоб його отримати, потрібно проявляти себе з кращого боку в клубі. Якщо цього не буде, то про запрошення в збірну не може бути й мови.
− Після трьох нічиїх поспіль багато хто вважає, що шанси нашої збірної на потрапляння до фінальної частини чемпіонату світу 2022 року різко знизилися. Що думаєте з цього приводу?
− У футболі немає нічого неможливого, тому я вірю, що ще не пізно ситуацію виправити. Для цього лише потрібно в кожному наступному матчі реалізовувати свої моменти і доводити справу до перемоги. Все в наших руках.
Парни пошите нах эти расчеты и расклады.Вышли, сделали свою работу и поехали отдыхать.Вы такие же футболисты как и в дырке.Игра ваша професия, что может быть лучше чем победа над более сильным профи?