Махарадзе: Потрібно вірити в себе
2940
– Ти перейшов із команди, яка на 4 місці до клубу, який посідає останню сходинку. Чому так склалось?
– У мене завершувався контракт із луганською Зорею через пів року, плюс була травма. Як я вже зазначав у одному з попередніх інтерв’ю в ЗМІ, ми поговорили зі Скрипником і прийшли до рішення, що мені потрібна нова команда. Надійшла пропозиція від Дніпра-1. Ми всі розуміємо, яка це команда. стадіон хороший, класна інфраструктура, база. Є все для того, щоб рости в професійному плані. Навіть не дивлячись на те, що клуб знаходиться на останній сходинці у турнірній таблиці. Таке у футболі буває, все в наших руках і ми маємо сили, щоб це все виправити. Тут хороша команда, тренерський штаб, все для цього є.
– Як вважаєш, що врятує Дніпро-1 від вильоту з УПЛ?
– Перемоги. Команда загалом хороша, потрібно вірити в себе, в одне одного і тоді все буде добре.
– Колишній генеральний директор Зорі Сергій Рафаїлов писав у себе на Фейсбуці, що в Зорі не все в порядку в фінансовому плані. Це правда?
– В луганській Зорі все добре. Все виплачується, абсолютно нормально. Нічого не хочу сказати проти Рафаїлова, бо поважаю його як людину. Це його особисті справи. Я не читав, що він там писав, за цим не стежу. Переді мною розрахувались повністю і перед хлопцями теж, все стабільно та нормально. Ніяких фінансових проблем у луганської Зорі немає.
– Чому Зоря так невдало зіграла у єврокубках?
– Ну, сказати невдало? Так, поки команда входила в єврокубки, то програвала. Натомість згодом розпочали здобувати перемоги. Вважаю, що якби на тиждень-два раніше увійшли в Лігу Європи, то були би хороші шанси вийти з групи. Але маємо те, що маємо. Хлопці добре повністю віддавалися на полі. Цьому свідчать перемоги над англійським Лестером і грецьким АЕКом. Це все заслуга футболістів. Я би не сказав, що вони провалили Лігу Європи. Виступили гідно. Забракло для виходу з групи очок, які ми втратили на початку. Ось цього і не вистачило. Не можу когось виділити, тому що в нас цілий колектив хороший. Вони дійсно заслуговують на те, що їх називають мужиками.
– На твою думку, основна проблема Зорі полягає в тому, що на початку кожного сезону з команди йдуть лідери і потрібно шукати нових гравців і час на зіграність?
– Я не знаю. Це більше не до мене питання. Тренерський штаб хіба знає відповідь на це. Як футболіст я не можу на це відповісти. Тим більше зараз, бо я вже не в команді та з моєї сторони це буде якось неправильно давати якісь оцінки.
– Ти зіграв більше 100 матчів в УПЛ. Пригадай найгірший та найкращий.
– Думаю, що найкращий мій матч ще попереду. Були певні зустрічі, де там небагато сейвів зробив, а де грали за очки і за місця. Вдалось здобути там перемогу і команда виконувала конкретно поставлене завдання. Чесно, я не зможу пригадати, які саме це були матчі. Я не з тих, хто це все запам’ятовує, гра минула, готуємось до наступної. Поки я не роблю висновки, що хороше, а що погане. Для цього є тренери, експерти, вперед! (сміється – прим.).
– Ти не боїшся конкуренції в Дніпрі-1?
– Ні, це нормально. Ми всі спортсмени, ще з дитинства, коли робили перші кроки у футболі, там вже розпочинається конкуренція, це допомагає рости, це є добре. З Сарнавським вже поговорили, звісно. Ми з ним знайомі ще давніше, тому поспілкувались не тільки про футбол, а загалом про життя.
– Після 7 сезонів у Олімпіку, ти перейшов до Зорі. Не хотів залишитись в донецькому клубі до кінця кар’єри і стати справжньою легендою клубу?
– Олімпік, як-то кажуть “мій футбольний дім”. Колись дав мені дорогу в футбол і туди повернутись думки завжди є. Це не те, що ти хочеш туди повернутись, а просто де тобі було добре, туди й тягне. Але ти розумієш, що ця сторінка на сьогоднішній день перегорнута. Відповідно, ти рухаєшся далі, розвиваєшся. Якщо я вирішив з цього клубу перейти в інший, то означає, що я прийняв правильне рішення. Я вболіваю за Олімпік, коли вони грають не проти моєї команди. Зі всіма підтримую зв’язок, стежу за ними. Думаю, що в кожного футболіста є рідна команда, куди тебе тягне. Не через те, що ти хочеш там грати. А тому що ця атмосфера, люди, з якими тобі було дуже добре, це абсолютно нормально. Пішов з Олімпіку тому, що захотів перейти в клуб з більшими єврокубковими амбіціями. В Олімпіку вони теж були, але на той момент мені надійшла пропозиція із луганської Зорі. Тоді луганці вже боролись за треті місця, цікаво тоді було спробувати себе у новій команді, колективі.
– Що найбільше запам’ятав із періоду в донецькому Олімпіку?
– Та все напевно. Виходи з Другої ліги в Першу, з Першої в УПЛ. Все це запам’яталось. Донецьк також, я там прожив з 12 років. Перші мої кроки в дорослому футболі, дебютні матчі в Прем’єр-Лізі, вихід знову ж таки в єврокубки. Шалений сезон був особисто для нас, нереальні емоції, ми тоді дуже добре виступали. Умови в Донецьку були шикарні. База просто топ, тренувальні поля і відразу стадіон, де ми грали. Ми жили на базі, номера були бомба. Практично ціла команда там жила, ну хто хотів, то знімали квартири, але їх було мало. В нас був дружній колектив, хотіли проводити постійно час разом, кайфували від цього. Жили на базі, спускаєшся, а там тренажерний зал, нові роздягальні, шикарне поле, трибуни, дійсно просто клас. Сумую за цим щодня. Сподіваюсь, що Олімпік повернеться в Донецьк чим швидше.
– Чому вирішив змінити громадянство?
– По-перше, в мене тато грузин. І коли виникла така можливість, то я погодився. Це нормально, я вважаю, ні про що не шкодую. Я завжди говорив і буду говорити, що це не означає, що я змінив громадянство і Україна для мене все. Ні, Україна для мене така сама Батьківщина, як Грузія. Я народився тут, люблю Україну, це нормально. Виступати за збірну Грузії підказало мені щось внутрішнє. Вважаю, що я вчинив правильно. Чому і яка конкретна причина, я сказати не можу, бо не знаю.
– Як оціниш виступи збірної Грузії останнім часом? Команда прогресує?
– Ті матчі, що я бачив, то так. Ось зараз трішки не пощастило, не вдалось вийти на Євро, але це футбол і таке буває, дуже шкода, звісно. Там реально дуже хороші гравці, які показують футбол і будуть ще краще це робити, потрібно трішки часу. Я не знаю, хто є лідером збірної Грузії, для цього потрібно знаходитись всередині команди. Так загалом, то можу сказати, що Джаба Канкава є лідером і капітаном. Взагалі хлопці прогресують. Ті, хто молодші, зараз дуже добре виступають.
– Коли буде грати Україна проти Грузії, за кого будеш вболівати?
– Буде так само, як з Олімпіком. Напевно, я буду сподіватись, що на той момент стану основним воротарем збірної Грузії, тому за них, напевно. Ну, я не знаю. Коли цей матч наступить, то мені зателефонуйте і я вам скажу, за кого вболіваю (сміється – прим.).
– Ти стежиш за футболом у Грузії зараз в цілому?
– Чесно, то ні, не слідкую. Тому що коли тренування, в тебе матчі, то є час стежити тільки за своїм чемпіонатом. Можеш подивитись АПЛ чи ЛЧ, але я особливо не занурююсь в це, мені вистачає свого футболу.
– Чому ти вирішив стати воротарем?
– Не знаю, напевно був молодим-дурним (сміється – прим.). Мені подобалося це, якось прийшов у футбол і відразу став у ворота. Саме бажання таке було. На якій позиції міг би зіграти? Будь-який воротар скаже, що зміг би зіграти форвардом (сміється – прим.). Звісно, коли бігаєш у відпустці з хлопцями, то у воротах не стоїш. Не знаю, на якій позиції, дуже цікаве запитання. Нехай буде нападником.
– Яка головна риса воротаря?
– Це психологія. Воротарська позиція – це чисто голова, психологія твоя. Тому якщо ти готовий внутрішньо і ментально, то впораєшся з будь-яким тиском і зможеш віддавати ту впевненість хлопцям, своїй команді. Так, деякі фактори – гра ногами, на виході, на лінії, один в один, це, звісно, важливо. Безумовно, це ключові моменти. Моя думка, що це все натреновується і відпрацьовується у команді, протягом всієї кар’єри ти можеш цьому навчитись. А твоя ментальність і твій психологічний стан тільки ти сам з собою тренуєш. Ось це найголовніше. Коли твоя голова в правильному напрямку думає, тоді ти будеш сприймати всі ті вимоги, тренування, які проходять, ти будеш легко всьому вчитись і в тебе все буде нормально в цьому плані.
– На кого рівнявся в дитинстві?
– Мені Касільяс подобався в дитинстві. Також Діда з Мілану, бо Шевченко грав, то стежив за цією командою, тоді ще показували чемпіонат Італії по телевізору. Буффон теж завжди мені був до вподоби.
– Розкажи про своє дитинство, як воно в тебе проходило?
– Дитинство… Та, мабуть, як у всіх, все розпочиналось з вулиці, бігав там. Згодом пішов у баскетбол, в мене мама працювала тренером. І футболом теж займався. Ходив туди й туди, все це було після школи. Пізніше мама сказала вибрати щось одне, щоб був сенс. Ну я і сказав футбол. Чому не баскетбол? Знову ж таки не знаю. На той момент в мене все так якось лежало. Мене запитали і я відразу відповів, не було ніяких таких думок. Хоча я зараз і баскетбол бігаю в залі, коли приїжджаю додому. Сильно за баскетом не стежу зараз. Останню топ-новину NBA, звісно, чув про перехід Хардена в Бруклін. Там тепер хороша трійка: Ірвінг-Дюрант-Харден. Там космос, дійсно, зовсім інший рівень, справжній кайф.
– Яке твоє найголовніше досягнення за 27 років життя?
– Я навіть не знаю. Дуже цікаве питання, потрібно буде подумати над цим. Я просто не роблю аналізу життя свого на цей момент. Тому в мене буде банальна відповідь, але воно так є. Я думаю, що для кожного чоловіка найбільше досягнення в житті, коли в нього народжуються діти і він стає батьком. В мене поки дітей немає, тому найголовніше моє досягнення буде, коли вони з’являться в мене.
– Який серіал або фільм можеш порадити для обов’язкового перегляду?
– Фільми: Мирний воїн за книгою, У гонитві за щастям і Роккі. Серед серіалів, то надаю перевагу американським: Гострі картузи, Сини анархії і Футболісти з Дуейном Джонсоном. Це про американський футбол, дуже класно показано, як працюють агенти, як все відбувається, цікаво.
– В Інстаґрамі ти стежиш за Брутальним футболом. Як тобі наш гумор? Одні футболісти нас хейтять, інші з радістю читають…
– Звісно, що ми всі розуміємо, що це гумор і все адекватно. Особисто я ставлюсь нормально до цього. Це всього лиш жарти про футбол, це ж не по-злому.
– Який ще розважальний контент любиш?
– Навіть не знаю, ну Камеді клаб, Красаву можу подивитись. Нещодавно дивився міні-серіал Тотенгем, дуже зайшов. Я більше по настрою люблю щось вмикати собі, немає чогось такого постійного, що я дивлюсь.
– Як вважаєш, краще бути номером один в якомусь клубі України чи запасним воротарем в Європі?
– Краще бути номером один в Україні. Ми приходимо у футбол, щоб грати, а не просто сидіти. Це для того, щоб ти міг зробити собі ім’я, повністю віддатись цій справі. Це моя особиста думка.
Мне больше по душе такие как Зозуля — он не говорил, а делал.
Для любителей масок-шоу.
Награвали якраз Юрчука в обопільних матчах.
Слова…