Пт, 26 ноября 2021, 22:35
просмотров: 873 коментариев: 0 

Сергій Логінов: У турнірну таблицю будемо дивитись в кінці чемпіонату

Сергій Логінов: У турнірну таблицю будемо дивитись в кінці чемпіонату

– Поєдинок з Олександрією залишив позитивні емоції. Першочергово ми розглядали цей матч, як дуже важливий, адже мали нагоду поборотися з нашим конкурентом за єврокубки. Ми виграли, тому щасливі.

 

– Ще одна причина для радості – ваш гол, що став першим за 93 матчі у Прем’єр-лізі?

 

– Мені приємно, що вдалося відзначитися, оскільки це допомогло команді досягти позитивного результату. Для себе сприймаю його, як приємний бонус, нічого надзвичайного.

 

– Проте ваше святкування було доволі емоційним. Здалося, що ви давно чекали на цей гол.

 

– Насправді глобально не заморочуюся щодо своїх голів. Просто давно не забивав і вже хотілося відчути цей смак. Можливо, саме тому так здалося.

 

– Як команда сприйняла вашу результативну дію?

 

– У нас існують певні традиції. Наприклад, за дебютну гру, дебютний гол чи перший гол у сезоні весь колектив організовує герою святковий коридор. Наступного дня така почесть чекала і на мене.

 

– У сезоні 2017/18, який СК Дніпро-1 проводив у Другій лізі, ви відзначилися шістьма голами і перебували серед найкращих бомбардирів команди. То був зовсім інший рівень?

 

– Важливо те, що у мене є моменти. Вони виникали як у Другій лізі, так і зараз на найвищому рівні. Просто траплялися різні обставини. Наприклад, могли не зарахувати мій гол, як свого часу з Олімпіком. Або просто не щастило – влучав у поперечку. А у Першій та Другій лігах таке залітало. Головне, що є нагоди. У грі з Олександрією, наприклад, все співпало і залетіло. Сподіваюся, що цей момент буде переломним.

 

– Ваш гол став наслідком якісної передачі з кутового від Микити Кравченка. У вас налагоджена чудова взаємодія?

 

– Так, у Кравченка хороша подача. Кожного тижневого циклу перед матчами ми награємо «стандарти»: і поруч з власними воротами, і поруч із чужими. Подача повинна була йти саме у цю зону, ми все так і награвали

 

– У поєдинку з Олександрією свої чергові голи забив Артем Довбик. Ваш форвард перебуває у шаленій формі.

 

– Артем – нападник. А від гравців цього амплуа усі вимагають голів. Він це робить справно, забиває. Уся команда бажає йому не зупинятися, продовжувати свою справу і переносити цю впевненість на національну збірну.

 

– У тренувальному процесі ви постійно ведете боротьбу з Довбиком. Який секрет нейтралізації Артема у цих товариських зарубах?

 

– Та у нас, в принципі, весь тренувальний процес побудований на зарубах. Ні для кого не секрет, що Артем – кваліфікований і хороший футболіст. Особливих секретів гри проти нього немає. А якщо і є, то я їх не розкриватиму, щоб ніхто не застосовував (Усміхається).

 

– Ігор Йовічевіч – особливий тренер для нашого чемпіонату, він традиційно запроваджує у своїх командах багато нововведень. Що змінилося у СК Дніпро-1 з його приходом?

 

– Насамперед треба відзначити його енергійність. З’явилося більше емоцій, частково змінилася тактика, видозмінився тренувальний процес. До того ж вся команда наполегливо працює. Коли Йовічевіч тільки очолив команду, ми притиралися, звикали. Важливо було сприйняти його підхід, усвідомити завдання і виконувати вимоги. Зараз вже бачимо результат усіх цих процесів.

 

– Які традиції у колективі запровадив хорватський тренер?

 

– У нас хороша дружня атмосфера, усі добре спілкуються між собою. Періодично ми збираємося на загальнокомандні обіди разом із тренерами та персоналом. Як правило, це відбувається або посеред тижня, або перед важливими матчами.

 

– У СК Дніпро-1 непогані шанси на бронзу. Чи живе команда цією думкою?

 

– Наша головна ціль, яку нам поставило керівництво – це єврокубки. Від матчу до матчу йдемо до цієї мети. Раніше думали лише про Олександрію, не замислювалися про Ворсклу, свого наступного суперника. Зараз концентруємося виключно на полтавцях. А наприкінці чемпіонату поглянемо у турнірну таблицю і побачимо, куди нас приведе наша мотивація і налаштування.

 

– Ворскла – ваша колишня команда, за яку ви так і не провели жодного матчу в УПЛ. А у першому колі в двобої з полтавцями ще й отримали вилучення. Чекаєте на нову зустріч з нетерпінням?

 

– Те, що було у першому колі – це вже історія, я про це давно забув. Зробили висновки після матчу і крокуємо далі. Що стосується мого перебування у Полтаві, то з відходом деяких людей з цієї команди принциповість фактично зникла. Для мене це буде звичайна рядова гра.

 

– У Полтаві вам банально не дали шансу?

 

– Саме так і було. У мене залишався ще рік контракту, я не бачив сенсу сидіти на лаві запасних. За власною ініціативою покинув команду.

 

– Ви народилися у Дніпрі і зараз виступаєте у головній команді міста. Почуваєтеся повністю щасливим у футбольному плані?

 

– Звичайно, адже маю нагоду грати за команду свого рідного міста. Колись я займався в академії Дніпра. Мій клуб опинився у важкій ситуації, тому з Волині, яка грала в УПЛ, я вирішив переїхати у Другу лігу, у новий проект, і допомогти футболу рідного міста. Пройшов з цією командою чималий шлях і зараз всі мої думки зі СК Дніпро-1. Ще мрію зіграти у єврокубках.

 

– Якими є ваші перші футбольні спогади про футбол?

 

– Легендарний стадіон «Метеор», на якому я намагався не пропускати жодної гри, особливо єврокубки часів Євгена Кучеревського. Пам’ятаю, як грали Шелаєв, Русол, Медін, Ротань, Назаренко, Костишин, Венглинський… Це дуже приємні спогади. Кожен із цих футболістів був моїм кумиром. Пригадую, як чекали гравців після матчів і колекціонували автографи. Напевно, саме у той час у мене зародилася любов до футболу.

 

– Поки єдиний єврокубковий досвід ви отримали десять років тому у литовській Судуві. Нехай то були перші кваліфікаційні раунди, та незабутні емоції все ж відчули?

 

– Це так тільки здається, що у кваліфікації легко – ці раунди теж дають свій досвід і нові знання. Взяти до прикладу українські команди, які частенько не проходять перші раунди, як от Колос з казахами у цьому сезоні. Було цікаво тоді спробувати, що таке міжнародні матчі. Сподіваюся, що зі СК Дніпро-1 матиму змогу зіграти на груповому етапі таких турнірів.

 

– У Литву ви поїхали у ранньому віці. Що дав вам цей період?

 

– За кордон я вирушив, коли мені виповнився 21 рік, фактично був зовсім молодим хлопцем. Здобув величезний досвід, приїхав звідти з великою впевненістю у своїх силах, адже грав за Судуву стабільно, майже у всіх матчах. Відчув прогрес, серйозне професійне зростання і впевненість у собі.

 

– Свою кар’єру ви розпочинали у Динамо. Шансів пробитися в основу практично не мали?

 

– Це було давно, більше десяти років минуло. Футбольний світ суттєво змінився. Останнім часом в Україні для молоді усі двері відкриті. Ми ж тоді не мали таких привілеїв. Сидіти просто у Динамо-2? Я не бачив сенсу, треба було прогресувати. І зараз, коли минуло багато часу, можу сказати, що вчинив тоді правильно, коли пішов в оренду за досвідом і навичками.

 

– Влітку 2015-го ви підписали контракт з Волинню. Не боялися їхати до Віталія Кварцяного?

 

– Ще до Ворскли я був на перегляді в Луцьку, але зазнав травми і контракт з лучанами не підписав. Знав, що мною продовжують цікавитися у Волині і хотів спробувати там свої сили. Особливо, коли не отримав жодного шансу у Полтаві. Я був готовий до будь-яких навантажень, тому і пішов до Віталія Володимировича.

 

– Траплялися ситуації, коли не розуміли тренера?

 

– Хто швидше адаптується, сприйме його вимоги та підхід, тому буде набагато легше. Я мав завдання грати та прогресувати, тому намагався засвоювати усі вимоги Кварцяного, все виконувати, не ходити і бурчати собі під ніс, не ображатися, якщо щось не влаштовує.

 

– Ви є чемпіоном Європи-2009 у складі юнацької збірної України. У заявку на турнір потрапили вже після його початку, коли травмувалися Сергій Люлька та Віталій Віценець. Очікували на виклик чи він став для вас несподіванкою?

 

– Я пройшов два збори з цією командою: у Києві та Донецьку. Перебував на зв’язку з Юрієм Калітвінцевим. Після зборів тренер мене викликав, пояснив усю ситуацію і сказав, що у випадку форс-мажору розраховує на мене. Так і сталося. Пригадую, як на базі Динамо до мене у кімнату зайшов адміністратор і сказав: «Тебе Калітвінцев викликає. Ти їдеш у збірну».

 

– На турнірі ви не зіграли жодного матчу. Чи змогли сповна насолодитися святковою атмосферою?

 

– Коли тобі 19 років, ти всього не усвідомлюєш. Навіть потім ми не до кінця розуміли, що саме нам вдалося зробити. Відзначу тренерський штаб, який створив ідеальні умови: усі футболісти, незважаючи на статус основних чи запасних, почували себе, як єдине ціле. Принаймні, я розумів, що всі ми працюємо на одне завдання. Ми горіли спільною ціллю, а потім разом підіймали цей трофей над головою.

 

– В Україні було чимало очікувань від вашого покоління. Це стосується і новоспечених чемпіонів світу Олександра Петракова. Ви певний тиск відчували?

 

– Зараз зовсім інший час – медіа почали працювати інакше. Про нас могли більше розмовляти у футбольних колах, але такого піару тоді не було. Тепер у пресі тиражується навіть новина про те, що хтось там зачіску змінив. Раніше такого не було. Чи відчувався тиск? Перш за все, перед собою. Якщо ти носиш звання чемпіона Європи, то не можеш опускати планку нижче, відчуваєш на собі відповідальність, хочеш грати на хорошому рівні. А як у кого склалося – це вже окрема історія кожного з хлопців.

 

– Одним із відкриттів сезону в УПЛ є Денис Гармаш, ваш партнер по чемпіонській збірній. Місяць тому ви зустрічалися з Динамо на полі і Денис відзначився голом. Вас не дивує така його бомбардирська трансформація?

 

– У нас виступало вдосталь талановитих гравців. Стосовно Дениса я взагалі не сумнівався і зараз не дивуюся його бомбардирським талантам. Коли Ден виходив на поле, то завжди видавав особливу енергію, випромінював впевненість. Гармаш – людина емоційна. Помітно, що до нього є довіра, хороший підхід у клубі. Він просто виходить, грає у своє задоволення і дає результат.

 

– Чи є гравці з тієї команди Калітвінцева, з якими ви перебуваєте на зв’язку?

 

– В основному бачимося на матчах, тоді і спілкуємося. Донедавна за СК Дніпро-1 грав Дмитро Коркішко. Ще якось була ідея зустрітися в Києві усім чемпіонам 2009-го, групу навіть створили. Але, на жаль, не склалося. Можливо, іншого разу вдасться.

 

 

football24.ua

 

 

0 комментариев