Коли у 2017-му зникав «Дніпро» – було несамовито гірко і боляче, наче відходив член сім’ї.

Коли у 2024-му зникає «Дніпро-1» – це викликає лише гидливість.

Немає жодних почуттів до клубу, у якому 0 днів думали про вболівальників. Жодних сентиментів до структури, де ентузіастів змило хвилею збочених старих порядків. Жодної емпатії до людей, які останні дні та години існування цього проєкту наввипередки змагаються у тому, хто розповість більшу неправду.

Секрет зникнення клубу десь тут і захований.

Тут так навчилися жонглювати словами та сенсами, що від слова «інвестори» починає нудити. Постійна гра з того, як би випадково не промовити прізвище Ігоря Коломойського, спочатку навіть смішила – але тепер це перетворилося у повний фарс. Навіть через роки ніхто з учасників цього проєкту не ризикне промовити прізвище Того-Хто-Зараз-в-СІЗО у зв’язці до «Дніпра-1». Ця звичка вже на підкорці мозку, видресировано та завчено напам’ять.

Зараз відбувається трагікомедія, у якій жодної логіки: коли клуб вмер, всі розбіглися, а жоден з облич клубу – будь це Юрій Береза, Андрій Русол, В’ячеслав Фрідман, Юрій Максимов чи Євген Селезньов – так і не скаже правду, чому саме. Клуб був, гроші були – тепер клубу нема і грошей нема, а винні якісь «інвестори».

Може я помиляюся і у когось з клубу таки буде ця мужність сказати ці 5 важких слів?

«Ігор Коломойський не дав грошей».

Ні, не помиляюся.

Був вже у нас на «Трибуні» текст під назвою «Дніпро-1» хоче чемпіонство. Коломойський піде ва-банк – і знову закине футбол, якщо не вийде. Не хочу з себе корчити провидця, бо це все були елементарні логічні висновки. Коли сідаєш за один покерний стіл (хоча як зазначать дніпровські вболівальники – за стіл з бурою) з Ігорем Коломойським, то завжди будь готовим, що тобі зав’яжуть очі, видаватимуть на одну карту менше, а ставкою буде совість і чисте сумління.

Виграти неможливо – хіба знаходити якісь позитиви в процесі. Врятували кар’єру Довбику, підняли рівень кількох гравців, дали шанс новому поколінню у скаутингу та у місцевій академії. Щось є, хоча і детально розмите у часі.

В «Дніпрі-1» на початку існування обговорювалося, що не можна повторити сценарій з «Дніпром» – і треба жити у рамках можливостей та засобів. «Продамо гравців і будемо далі жити». А тепер продають і не можуть витратити ці гроші – бо «інвестор» не дозволяє. Як і шукати якісь незалежні джерела бюджету. Гроші мають бути господаря, а не холопів, яких знову поставили на місце.

«Дніпро-1» був запланований як тимчасовий проєкт, щоб потім перетворитися на метелика з гусіні жахливої емблеми, форми та й назви – що ж, за ауру тимчасовості можна всі 12 балів ставити.

Тимчасовий клуб з тимчасовими амбіціями, які поглинуті у темряві від тіні та настрою Коломойського.

Єдині, кого зараз шкода – це звичайні вболівальники з Дніпра. Травмовані смертю «Дніпра» отримали взамін огризок замість повноцінного клубу, а тепер не будуть бачити і цього. Бо підтримка «Дніпра-1» у місті однаково була – невелика, нестабільна і з різними моментами. Цей клуб багатьом справедливо був противний з самого початку, але далеко не всім. І цьому також є причини.

Ми живемо у моменті, коли навколо дуже мало приводів для радості. З кожним роком все гірше – окупація Криму РФ, війна, ковід, повномасштабне вторгнення. Українцем бути нелегко. І ось такий футбол був одним з маленьких джерел хоча б якогось відпочинку і перемикання від занадто суворої реальності. Вболівання за команду з рідного міста відчувається глибше та сильніше за різноманітні попсовіші варіанти як в Україні, так і світі. Навіть за таку команду, як «Дніпро-1».

Тепер і цього не буде. А найгірше – будь-який адекватний спонсор і бізнесмен тричі подумає і скоріше відмовиться від задуму робити новий флагманський клуб в Дніпрі. Бо за умов збоченої логіки Коломойського майже немає сумнівів, що він буде активно заважати всім, хто зайде у цю площину. У його реальності це його іграшки, навіть якщо він зараз ними не грається.

Хоч би за цих умов він третій такий клуб не створив. Навіть такий український футбол цього не заслужив.

«Дніпро-1» у момент написання цих слів ще не помер остаточно. Офіційні особи клубу бояться визнати, що смерть вже не клінічна, а безповоротна. Скільки ще будуть тягнути, якщо чесно, навіть не дуже вже і цікаво – ці муки сумління хай залишають при собі.

Замість цього прощаємося ми з ними – тут і зараз. Бувайте.

Сумувати не будемо.


Volоdymyr Harets для tribuna.com