Чт, 2 декабря 2021, 16:26
просмотров: 3319 коментариев: 14 

Куліченко поспілкувався з «Дніпрянином»

Куліченко поспілкувався з «Дніпрянином»

− Доброго дня, Іване Івановичу. Перше питання – чим ви займаєтесь зараз?  Чи плануєте повернутися до великої політики?

 

− Насолоджуюсь життям. Ще, як я люблю казати: я займаюся речами несумісними зі статусом пенсіонера (посміхається). Я задоволений відрізком своєї політичної діяльності у Верховній Раді. Я мав бажання здійснити реформу органів місцевого самоврядування у частині бюджету, і це вдалося. Тому я не жалкую про київський етап, але те, що зараз відбувається у Києві, то чесно кажучи, «не моє». У Дніпрі  друзі запропонували мені попрацювати із «Нашим Краєм». Мені хотілося привести професіоналів у міську раду, які б не мали жорстких централізованих вказівок, але трапилося як трапилося (прим. «Наш Край» не набрав достатню кількість голосів для проходження в міську раду). Те що зараз відбувається у Дніпрі з точки зору політики, мені теж не цікаво. Тут ти або «свій», або «чужий». Кожен час має свої виклики, людей влаштовує, зміни йдуть, але як політика це мені не цікаво. Повернення до тієї роботи, якою я займався – не виглядає реальним. В одну річку два рази не входять. Я віруюча людина і вважаю, що рухатись треба тільки вперед. Тому зараз займаюсь  бізнесом і проводжу багато зустрічей на тему громадської діяльності, у тому числі, щодо діяльності благодійного фонду. Займаюсь громадськими рухами, в мене є офіс в якому я працюю, тому щодо пенсійного життя у мене немає ніяких планів. Хоча, я зробив висновки із того періоду, коли моя сім’я була тут, а я в Києві. Зараз я більше часу приділяю онукам, їх в мене троє, сім’ї взагалі, в мене ще дві сестри є,  більше уваги став приділяти собі. Живу за таким правилом: «Перше – люби Бога, а потім – люби себе, а потім рідних своїх, як самого себе». В мене у житті все чудово.

 

− Що змінилося у  футбольному клубі «Дніпро» після розпаду Радянського Союзу? Він продовжував залишатися під крилом «Південмашу»?

 

− Був час, коли і «Південмаш» прикладав руку: це  літак, стадіон і база. Але на  час розпаду Радянського Союзу вже був сформований професійний футбольний клуб, який створили Ємець та Жиздик. На той час ці стосунки вже жили, ніхто не хотів втрачати футбольний клуб, це були перші паростки на теренах України. І звичайно, у складних умовах треба було поєднати можливості «Південмашу», місцевого бізнесу та вболівальників. На той час ще не було масштабного фанатського руху, тим більше, не було ультрас, але прихильників дніпровського футболу було дуже багато. Також, для розвитку клубу важливі дії і місцевої влади. Проте, я вважаю, що фінансувати професійний футбол влада не повинна, але  повинна брати найактивнішу участь в розвитку та популяризації футболу. Футбол – це не тільки професійний клуб,  а й, насамперед, дитячі клуби, спортивні школи, громадські організації, а також футбольні заходи, які повинні очолювати не вболівальники або футбольний клуб, а саме  місто. Наприклад, коли я почав цим займатися, ми запрошували дітей старших класів, дітей зі спортивних шкіл та студентів на футбол без квитків. Робили різні заходи подібного типу. А потім їм сподобалося, вони звикли. Де ти ще так викричися, як не на футболі? Діти полюбили це і полюбили один одного, бо там звучали не тільки шкільні питання, але й питання, які ставить життя: «Як ви добралися?», «Як ви вболівали?», «Як зіграли?», «Які в вас стосунки від цього тепер?». І звичайно,  в цей час, коли у багатьох містах був занепад і великі проблеми, то в Дніпрі футбол розвивався починаючи з 90-го по 94-й роки. Потім були і складніші часи, але тоді не просто грала професійна команда, була також зацікавленість мешканців міста. Люди любили ходити на футбол та підтримувати команду. «Кто мы? Днепр!» – це гасло як раз з’явилося у ті часи. Люди за своїм власним бажанням  свідомо полюбили та підтримували команду всіма можливими засобами.

 

− Чемпіонат України, сезон 92-93 рр., у Дніпра вкрали чемпіонство?

 

− Ви знаєте, добро повинно бути з кулаками. Добро треба вміти захищати. Ми, на жаль, не змогли. Тому  не маючи доказів, що нас засудили, не маючи відповідних документів та і не бачив я, щоб гроші брали, немає про що казати. Тому, так категорично сказати, що чемпіонство у «Дніпра» сезону 92-93 рр. вкрали – я не можу. Тоді за декілька тижнів до завершення чемпіонату ми розглядали кожну гру, ставили свої завдання «де візьмемо», «де складно буде». І остання гра була із киянами. Я поїхав тоді до Валерія Павловича Пустовойтенка, ми добре розуміли один одного, це стосується і поглядів на футбол, життєвих моментів і професійної діяльності. Він мене почув і говорив зі мною відверто, він сам хвилювався щоб все було чесно і навіть при мені подзвонив Суркісу. Але відбулося як відбулося, погано це чи ні. Не знаю, якби Дніпро прославив себе у Лізі Чемпіонів тих років, якби став чемпіоном сезону 92-93 рр. та що він з того отримав. Срібні медалі того сезону не згасили любові вболівальників до клубу, але проблема з’явилася на «другий день». Через декілька тижнів я дізнався, що Микола Петрович Павлов, з яким в мене були дуже дружні стосунки, залишив команду разом із Похлебаєвим, Полуніним, Коноваловим, Максимовим. Після цього я не спілкувався із Миколою Петровичем Павловим кілька років. Михайленко залишив клуб ще за рік до цього, але це було природньо, він ріс, прогресував і тому змінив команду. Але так, щоб «Дніпро» вмить залишився без головного тренера та п’яти ведучих футболістів – це був тяжкий період. Цю проблему ми пережили без Павлова, він тоді очолив київське «Динамо». Із «Дніпром» Микола Петрович став бронзовим та срібним призером, а з киянами став золотим призером. Ще й із «Ворсклою» зумів переграти «Шахтар» та став володарем Кубку України 2008/2009 (прим. що символічно, сталося це у Дніпрі).  Павлов – один із тих, хто має усі титули українського футболу. Підсумовуючи питання, нездобуття «Дніпром» чемпіонства у сезоні 92-93 рр., головною проблемою тоді стали  не срібні медалі, а те, що після цього клуб втратив своїх основних футболістів і тренера. Але «Дніпро» є «Дніпро», завжди знайдуться люди, які допоможуть.

 

− У мене на одному спортивному сайті виходила стаття на тему кризи у «Дніпрі» у 1996 році.  Розкажіть про той період у житті клубу, як тоді сприйняли створення по суті нової команди?

 

− Я можу сказати, що незважаючи на те, що «Дніпро» вже був професійним футбольним клубом, все відбувалося не зовсім прозоро. А коли на горизонті з’явилася група «Приват», я був із цим згоден. Міська рада віддала 10% власних акцій у новий футбольний клуб, який би жив прозоро, по закону. Що з того вийшло потім – питання інше, у тому числі, що того «Дніпра», за який мі всі вболівали та  за яким їздили по всьому Радянському Союзі вже немає.  На той момент, я вважаю, що це було правильне рішення. Так, були складнощі, були проблеми, були розмови, домовленості. Але головні домовленості все ж таки виконувалися, навіть коли вже не був акціонером Алексєєв (прим. генеральний директор Південмашу у той час та номінальний президент клубу), чи, наприклад, я, як представник міської ради. Все одно ми збиралися та обговорювали важливі події, рішення для клубу: зміна головного тренера, придбання коштовних футболістів та інші важливі речі. Це довгий час було так, але невдовзі все змінилося і клуб став керуватися більш одноособово.

 

− Чому головний спонсор клубу – Ігор Бакай покинув клуб та вирішив фінансувати київський проект «ЦСКА-Борисфен»?

 

− З Бакаєм я не був другом, навіть не можу назвати його добрим знайомим. Тому, чому він так зробив, відповісти не можу. Його період у клубі я не можу назвати періодом занепаду. Прийшов іноземний тренер Бернд Штанге, перший бразилець (прим. Луїс Емерсон), проводилися конкурси серед вболівальників, у яких призами були автомобілі. Я розумів, що так не буває, якщо кудись вкладаються так бездумно кошти, то воно довго жити не буде. Чи жалкую я про наявність такого періоду? Ні, це був період розвитку, популяризації футболу, але він швидко закінчився.

 

− Як сприйняли у суспільстві появу «Дніпра-96»?

 

− «Дніпро-96» – це був той самий «Дніпро», що і раніше. Ті ж самі вболівальники, стадіон, лише відбулася формальна перереєстрація однієї особи на іншу. Про це ніхто й не говорив, окрім юристів. Взагалі, був такий період, коли прибутки, які вкладалися на розвиток спорту, у тому числі і футболу, звільнялися від оподаткування. «Дніпро» 96-го року пропускав через себе нафту, бензин і окатиш, багато чого проходило через фінансово-господарську діяльність цього клубу. Для вболівальників від цього гірше звісно не стало, бо клуб продовжив існування.

 

− Як ви охарактеризуєте професійні риси Андрія Стеценка? Він знаходився на своєму місці у клубі?

 

− Я ніколи не даю характеристики людям, яких я сам не приймав на роботу. У нього, як у всіх людей, були свої складнощі. В чомусь і в Стеценка до мене були питання, в чомусь і в мене до нього були питання, але сказати, що Стеценко був проблемою «Дніпра» я  не можу, бо це не так. Він свою роль в історії «Дніпра» зіграв. Я завжди коли його бачу, ми вітаємось, спілкуємось. Звісно, в тому, що сталося із «Дніпром» його, як і всіх нас, хто мав відношення до клубу – певна провина є, тому що треба вчасно приймати рішення, якщо вони актуальні. А зараз вже, як кажуть: «Після бійки кулаками не машуть». Тому, в моєму розумінні, Андрій Стеценко не був проблемою клубу, він виконував свої функції рівно на стільки, на скільки власник дав можливість йому це робити.

 

− Розкажіть, будь-ласка, про Євгена Кучеревського. Якою він був людиною і тренером?

 

− Із всієї історії моїх взаємовідносин із Євгеном Кучеревським, в мене досі є невеликий сум, від того, що в першу нашу зустріч, коли він повернувся і хотів очолити «Дніпро», я сказав: «Євген Мефодійович, ми зараз на такому роздоріжжі, а ви такий потужний тренер, ви привели «Дніпро» до чемпіонства, повернулися із міжнародним досвідом. Як би я міг забезпечити все, що ми зараз обговорюємо, то ви б очолили клуб, але все одно, від вас «Дніпро» нікуди не дінеться, «Дніпро» буде ваш, тільки дайте можливість трішки його об’єднати, створити, щоб було не соромно вам запропонувати повернутися до цієї команди».  І Кучеревський, з часом, своє слово із «Дніпром» ще сказав.  Я був ініціатором того, щоб у місті був названий бульвар на честь Євгена Кучеревського. Багато разів  був на стадіоні, вшановуючи його пам'ять, на відкриті бульвару. Я вам скажу вислів одного тренера з яким працював: «Куди футболіста не поцілуй, скрізь ж*па», а Євген Мефодійович так ніколи не вважав. Він спілкувався із кожним, вмів інтелігентно, красиво, мудро і при цьому скромно робити свою справу. Він був людиною свого часу, коли совість, відповідальність, скромність були притаманні великим людям, і він мав ці риси у собі сповна. Завжди заходжу на могилу Євгена Кучеревського, щоб почтити його пам'ять, бо він для мене футбольний геній. На жаль, зараз  таких унікальних людей, як він  дуже мало.

 

− Ваша думка – чому не вийшло заграти у таких футболістів, як Дмитро Льопа, Олександр Рикун та Константин Кравченко?

 

− Думаю, що ті, хто повинні були грати в «Дніпрі», не дивлячись на складнощі своїх характерів, ті грали. Найкращий приклад – Супряга зараз. У «Дніпрі»  був перспективним талантом, перейшов до «Динамо» і майже нічого не показав, повернувся до «Дніпра-1» і розкрився, а потім знов перейшов до Києва і втратив статус перспективного гравця і став нікому непотрібен. Тому хто де буде грати, залежить від багатьох факторів: як складеться в команді, як буде довіряти тренер, чи підходить гравцю схема та інші тонкощі.  Я дуже добре пам’ятаю Олександра Рикуна зовсім молодим, коли під час розмови із Павловим, Микола Петрович говорив: « Ну прикуєм його кайданами до батареї, нехай посидить до наступного матчу» (сміється), але він грав і грав добре. У «Дніпрі»  грав, у Маркевича в «Металісті», де Рикун був із надлишками ваги та своїми «власними проблемами», якими славився Мілевський та інші талановиті  молоді футболісти того часу. Свою історію вони створили і в Україні їх, як футболістів знають. Тому, в першу чергу, таким людям треба шукати відповідь на питання: «Чому не заграли на найвищому рівні?» не в думках вболівальників чи фахівців, а в собі. Всі проблеми у нас від нас самих, треба вміти брати на себе відповідальність, а не чекати, поки за тебе хтось щось зробить.

 

− Як ви сприйняли запрошення на тренерський місток команди іспанця Хуанде Рамоса?

 

− Таке рішення я сприйняв нормально. Пам’ятаю часи, коли тренером «Дніпра» був Бернд Штанге, тоді іноземець в українському клубі був рідкістю, будь то футболіст чи людина, яка займає адміністративну або тренерську посаду в клубі. Я не можу сказати, що був настільки знайомий із Хуанде Рамосом, як наприклад, із Павловим чи Кучеревським, але ми були трохи знайомі, зустрічалися на різних заходах. Можу сказати, що ті роки, коли іспанець тренував «Дніпро», то був дуже гарний період для розвитку футболу не тільки у місті Дніпрі, але й в Україні в цілому. Тоді за «Дніпро» грало більшість українців, але тренувалися по-іншому, їм змінювали футбольну філософію. Той факт, що «Дніпро» потрапив до фіналу Ліги Європи вже на чолі із Маркевичем базується на довготривалій та міцній роботі із клубом Хуанде Рамоса. Хоча, звісно, і Мирон Богданович приклав свою геніальну голову до успіхів «Дніпра».  Знаю Маркевича досить добре і можу сказати, що навіть помовчати із ним є про що, а як щось скаже, то це будуть мудрі слова.

 

А про те, що сталося після  відходу від тренерської діяльності у «Дніпрі» Хуанде Рамоса, я обговорювати не берусь. Хто у цьому винен? Правда завжди десь посередині. І добре, що люди не знають всіх подробиць, бо від того краще живуть.

 

− Ігор Коломойський – рятувальник клубу або його знищувач?

 

− На такі питання можна відповісти тільки на смертному одрі, за себе. При обговоренні та пошуку винних у ліквідації «Дніпра» та доведення його до банкрутства, треба пам’ятати, що медалі чемпіонату України та фінал Ліги Європи у новітній історії клубу відбулися, у тому числі, завдяки витратам та заслугам Коломойського. Перекреслити одне іншим не можна. Коломойський був Коломойським, він їм і залишається. Ігор Валерійович у всьому бачить бізнес, але він також є і футбольною людиною. Я сам багато разів бачив його на стадіоні  на матчах збірної України або на Чемпіонаті Європи. Те, що він відноситься до футболу, як до бізнесу, це й добре і погано, тому його роль в «Дніпрі» – складна. З приємними та неприємними моментами, але остаточні висновки треба робити тоді, коли настане час. В той  момент, коли іншої можливості для остаточних думок із цього приводу вже не буде. А зараз краще говорите про клуб СК «Дніпро-1», в якого все ще попереду. Всі, хто причетні до розвитку цього клубу, а саме: вболівальники, тренери, власники, футболісти та інші.  Їх вклад буде оцінений ще не скоро. Це, немов, коли дитині років 4-5, важко сказати, ким вона стане і який успіх на неї чекає, чи що вона зможе дати навіть своїй сім’ї – батькові і матері, не кажучи вже про всіх інших. А розвиток футбольного клубу – це дуже важка праця, особливо зараз, під час світової економічної кризи, коронавірусу. Коли ми стаємо залежними від того, що від нас не залежить.

 

− СК «Дніпро-1» – правонаступник «Дніпра»?

 

− Я вважаю, що це команда, яка дає можливість футбольним вболівальникам мати футбольний клуб у своєму рідному місті, ходити на стадіон, цікавитись футболом. Що краще, мати клуб, який трохи прогресує, чи не мати нічого? Пожив Харків без футболу і що? З’явилися одразу дві команди. Пожив Кривий Ріг без футболу – теж з’явився клуб. Тому СК «Дніпро-1» зараз не є правонаступником ФК «Дніпро» юридично, але є футболісти, тренери, база і  традиції, які були в «Дніпрі». І теперішні футболісти поважають традиції того «Дніпра», я це бачу, бо спілкувався із футболістами СК «Дніпро-1», вони кажуть про тих, хто грав у «Дніпрі»: «Нам би стати такими». Тому, ким сьогодні є «Дніпро-1»?   На це питання кожен футболіст і вболівальник відповідає собі сам, бо має свою власну думку. Також добре, що є така сила, можна назвати її опозицією, яка заставляє щось змінювати, це – ультрас. Вони теж різні, свого часу, в мене із ними було багато проблем, особливо під час матчів з «Металістом». Багато разів мені доводилося їздити по футбольним інстанціям і вмовляти, щоб не дискваліфікували стадіон, щоб хоча б зменшити покарання до матеріальних штрафів. Ультрас є важливою частиною вболівальників клубу, з ними треба рахуватися, я розумію це. Але не розумію, коли деякі із них приходять на свій рідний стадіон та вболівають проти команди, яка захищає честь міста Дніпро, підтримуючи суперника. Тим більше, роблять це із особливою злістю, лаючи матюками тих людей,  яких вони ще недавно любили і поважали, як самих себе. Ви пішли би кричати під вікна пологового будинку про свою мати, що вона якась не така або  народила від іншого? Ні, тому що це мати. Так і з клубом свого рідного міста.

 

− Почесний президент СК «Дніпро-1» Юрій Миколайович Береза заявив, що повернення емблеми ФК «Дніпро» не відбудеться, а кольори клубу він бачить малиновими. А як ви бачите вигляд головного клубу міста та його кольорів?

 

− Це також традиції. Я пам’ятаю «Дніпро», від якого я отримував найбільше задоволення в житті, коли ще був молодим, був студентом, їздив за «Дніпром» по усьому Радянському Союзу: Єреван, Ташкент, інші міста. В нас було завдання добратись до стадіону, подивитись футбол та накивати п’ятами. Десь нам були раді, зустрічали, пригощали, і футбольні пристрасті не заважали бути людьми. А коли їхали до Москви на футбол, то було по-іншому. Вже як дві години від’їхали потягом від Москви, а сидів думав, що і зараз наздоженуть і обличчя наб’ють. Для мене «Дніпро» тоді був червоно-білим. Дуже добре пам’ятаю гру зі «Спартаком»: «Федерация футбола не спасет Спартак от гола» (посміхається), коли «Дніпро» переміг «Спартак» із рахунком 4:2 і став чемпіоном у 1983 році. То як я можу забути ці кольори? А для молодих людей, яким до 30 років – рідні кольори є іншими.  Взагалі, коли Україна стала незалежною державою, всі одразу захотіли стати жовто-блакитними. Всі не можуть бути одного кольору. Зараз синій, білий та блакитний – кольори,  які співпадають зі смаками багатьох людей, то можна і з цих кольорів робити різні варіанти, але ж і так буде не завжди. Мода, кольори, все це змінюється із часом. Питання кольорів – не головне. А щодо емблеми та назви клубу, то я погоджуюсь із Юрієм Миколайовичем Березою. «Дніпро-1» – це той батальйон, який одним із перших пішов віддавати своє життя за Україну, захищати нас із вами. Так, емблема була намальована за ніч для швидкої реєстрації, але те, що було створено за ніч, може жити віками, а може померти на другий день. Як це буде, то буде вирішено футбольними вболівальниками, командою та атмосферою, яка буде навколо. Важливо, щоб команда давала результат і у внутрішньому чемпіонаті і за його межами.  Взагалі, вважаю, що клуб мусить мати таку емблему, яку б любили вболівальники, якою могли би пишатися. Без вболівальника футбол не може існувати. Не може одна людина тримати цілий клуб, щоб він грав тільки для неї, це не природньо і всі це розуміють, але зараз, я б, в першу чергу, займався не зміною іміджу клубу, а його досягненнями. Бо в свої часи виходив на поле битися «Дніпро» червоно-білий проти «Спартака», який мав такі ж кольори, але це не було ключовим, головне показувалося на полі.  На мою думку, емблема  повинна бути ні войовничою, ні занадто мирною, а впізнаваною та шанованою вболівальниками.

 

− Під час занепаду ФК «Дніпро» ходили чутки, що ви разом із Андрієм Павелко планували створити новий клуб. Прокоментуйте, як там було і чому не вийшло?

 

− Чому це чутки? Ми дійсно збиралися та обговорювали це питання. Місто Дніпро без футболу бути не може. Повірте, в тому, що «Дніпро-1» мав можливість так прогресувати, в тому є і наші ідеї і розмови того часу.  До мене приходили люди, які хотіли створити, як «Металіст» з цифрою. Місто одне – можливостей навіть на одну команду небагато. Заможних людей, які люблять синагогу або церкву набагато більше, ніж тих, хто любить футбол. Це є великою проблемою, що у місті-мільйоннику мало людей готових фінансувати професійний футбольний клуб рівня прем’єр-ліги.

 

Такого, що тільки ми разом з Павелко створимо клуб та будемо власниками – не планувалося. Ми небагаті люди, але разом з тим, маємо відповідальність і не будемо в стороні дивитися на те, що місто залишається без футболу. Ми створимо умови та знайдемо людей, щоб футбол у Дніпрі жив. Запитайте у Берези, як відносився до створення клубу Павелко та загалом Федерація футболу України. Усі загальні нюанси, та навіть специфічні, вирішувалися на користь створення футбольного клубу у Дніпрі. Не може велике місто бути без футболу. Це вартує великих коштів: академія, гравці, спортивні школи. Футбол – це більше, ніж політика. Місто не може бути успішним, якщо там не буде футбольного клубу.

 

− Тобто, «Дніпро-1» це був компроміс та інші проекти вже не розглядалися?

 

− Багато розглядалось усіляких варіантів: та ж ФК «Перемога». А де грати, тренуватися, де знайти гравців? Все розглядалося у порівнянні, і «Дніпро-1», звичайно, як проект - є відображенням того, про що ми говорили з Павелко. Він хвилюється, щоб та ж збірна грала у Дніпрі. Він місцевий, буває тут часто, вболіває за Дніпро, як за футбольне місто. Яким буде «Дніпро» тепер менше залежить від нього, і майже не залежить від мене.

 

− Як ви оцінити виступи «Дніпра-1» у цьому сезоні та роботу тренера Ігора Йовічевіча в цілому?

 

По-перше, коли команда прогресує, я вважаю, що це чудово. У команди є слабкі місця і тренер про це знає. Вперше, коли я з ним спілкувався, я був вражений, що хорват вивчив та говорить українською мовою краще, ніж ті, хто тут народився та вивчав мову у школі. Це дуже велика повага та свідоцтво того, що людина це робить свідомо та працює над собою. Він приїхав будувати команду та зростати разом із нею як тренер. Мені подобається його робота.  Де Дзербі ставить нову гру у «Шахтарі» після Луческу та має проблеми. Йовічевіч нічим не відрізняється від Де Дзербі: намагається грати красиво, із задоволенням та, при цьому, перемагати.  Всіх кращих гравців не купиш, тому підключають молодь.

 

Йовічевіч – не простий, гарячий, романтик, він мені подобається. У нашому місті, з нашими вболівальниками працювати, як Луческу у «Шахтарі» 10 років, йому буде важко, але свою роль у «Дніпрі» він виконує і робить це дуже гарно.

 

− Свого часу ви казали, що були захоплені футбольним шляхом та людськими якостями Дмитра Михайленка. Як оцінюєте його роботу, проведену у якості головного тренера СК «Дніпро-1»?

 

− Він і зараз мені подобається. Його робота з клубом почалася, коли він прийшов з молодіжного складу «Дніпра». Я взагалі його пам’ятаю ще хлопцем, який приїхав з Кіровограду. Людина, яку я дуже поважаю. Він читає, розмовляє з дітьми.  Я на сто відсотків впевнений, що він своє слово ще не сказав.

 

 

− Я б не ділив життя на фрагменти. Наприклад, Шевченко поїхав до «Дженоа». Деякі кажуть: «Чому не в Мілан?». Я скажу, якщо він повернеться до «Дніпра», він таким, як раніше вже не буде. Він зробив висновки. Але чи зможе він конкурувати з Ді Дзербі, Луческу, Скрипником, Максимовим? Це – велике питання, а те, що  Михайленко ще вистрелить, я в цьому впевнений.

 

− Чого, на вашу думку, не вистачає українському футболу, щоб вийти на європейський рівень?

 

− Українському футболу, як і Україні та українському суспільству взагалі, не вистачає злагодженості й порозуміння. Футбол не повинен бути як війна між одними та іншими. Він повинен об’єднувати людей.

 

Дякую, що дочитали до кінця.  У майбутньому вас чекає ще більше цікавих інтерв’ю, ексклюзивних інсайдів та інформації про дніпровський футбол.

 

Залишайтесь з «Дніпрянином»!

 

 

14 комментариев
  • DeBruyne
    Чт, 2 декабря 2021, 18:31
    Павелко болеет за «Днепр-1»? Я думаю что Андрей Павелко очень болеет и переживает за собственную мошну.
    рейтинг: +2
  • Mamai
    Чт, 2 декабря 2021, 18:49
    Человек, улыбается, радуется жизни. К чему этот текст? От источника одна бабка сказала.
    рейтинг: -6
  • Olexandr
    Чт, 2 декабря 2021, 19:11
    Интервью немного… Когда Рыкун появился в Днепре, Павлова уже здесь не было. Матч с киевлянами в сезоне 92_93 был не последним. И после этого чемпионата только Михайленко перебрался в Киев, остальные перебрались позже, зимой.
    рейтинг: +2
  • ROSL_79
    Чт, 2 декабря 2021, 19:37
    Да, много неточностей. Михайленко перешёл в Киев летом 1994 года, остальные с Павловым через полгода.
    рейтинг: 0
  • Alter Vlad-1
    Чт, 2 декабря 2021, 21:16
    Роман, нужно простить пожилому человеку некоторые неточности: он был в те годы функционером в руководстве города, потом в Верховной Раде, то-есть он не жил и не работал в футбольной среде, чтобы знать и помнить все нюансы в жизни «Днепра», его игроков…
    Думаю, что поколению ныне 20-30-летних и моложе об этих этапах команды интересно почитать. Для многих даже составы команд 1960-70-х годов — это далёкая история. А Ваша увлечённость историей команды — для них совершенно непонятна. Как и моя страсть собирать значки «Дн» разных эпох и значки европейских команд — это тоже «от лукавого». Хотя в других городах таких любителей много.
    рейтинг: -2
  • Justas
    Пн, 6 декабря 2021, 18:16
    Почитать интересно правду, а не бредятину.Пол статьи сплошные ляпы.Его спрашивают об украденное чемпионстве, ответ про предвзятое судейство.
    рейтинг: 0
  • Olexandr
    Чт, 2 декабря 2021, 19:13
    Да, цвета у фанов в конце 80-х были желто-красные. При Грозном поднимали этот вопрос, он хотел красно-белые, но народ ходит со своими самодельными красно-желтыми. Руководство тогда вспомнило, что в 87-м году кооператив Днепр шил сине-бело-голубые флаги. Которые закрепились уже в 0-ых годах.
    рейтинг: +4
  • We want DD
    Чт, 2 декабря 2021, 20:10
    А с Павлуней, Лазаренко который — готовится интервью?..
    рейтинг: +1
  • фермер
    Чт, 2 декабря 2021, 20:25
    Мы уже постепенно отошли от желтой формы и постепенно привыкаем к темно-синей.Но это не значит, что не имеет право на жизнь малиновый цвет.Как по мне будет самобытно, не похоже на других, будет отход от желто-синих(с черными добавками)клонов.
    рейтинг: +1
  • фермер
    Чт, 2 декабря 2021, 20:36
    И к тому же флаги в Армии у нас в большинстве малиновые.Будет только справедливо если команда, основанная военными, возьмет себе цвет армейского знамени.Это кстатьи пересечется где то и с 80-ми.
    рейтинг: +2
  • Дрон
    Чт, 2 декабря 2021, 23:32
    Насолоджуюсь життям. Ще, як я люблю казати: я займаюся речами несумісними зі статусом пенсіонера (посміхається). Я задоволений відрізком своєї політичної діяльності у Верховній Раді
    ==========================================================
    На этом подвожу черту всем его достижениям, что в городе, что в ВР.
    Особенно акцентированным считаю выражение «я займаюся речами несумісними зі статусом пенсіонера (посміхається)»
    рейтинг: +3
  • gavit
    Пт, 3 декабря 2021, 19:25
    Лучше бы достроил тот долгострой на Красном Камне. Под названием стадион пляжного футбола. Это ж его инициатива его строить
    рейтинг: +2
  • Za DNIPRO Forever
    Сб, 4 декабря 2021, 19:13
    Когда-то, при мэре Куличенко, смотрел интервью с ним на местном канале, где он рассказывал, что вся власть от Бога и ее нужно уважать и любить.
    рейтинг: +1
  • Justas
    Пн, 6 декабря 2021, 18:33
    Полунин из Днепра тогда не уходил.Бежик был в той четвёрке.Я скромностью Ваня-ваня не страдает.Все интервью пронизано: я такой, я сделал то, я ездил в Киев и т.д.:)Смешно
    рейтинг: 0