Валерій Городов: Вміти тримати удар
2775
— Дивитися за грою підопічних з лави нелегко, — зізнається Валерій Васильович. — Все, що потрібно, проговорено, показано, відпрацьовано під час тренувань, але ж це ще потрібно перенести на поле. Тут ти вже нічим хлопцю допомогти не можеш, все залежить від нього і його рішень, на прийняття яких часто відпускаються частки секунди. Промахи і різні нюанси, що виникають під час матчу, ми потім обов’язково розбираємо. Як правило, через два дні — вже після отриманого командою вихідного, на холодну голову. Збираємося окремо з воротарями — в тому числі з хлопцями з дубля, для яких подібний аналіз — важлива наука. Хвилин за 30-40 за допомогою відео проходимся за всіма ключовими епізодами. Звертаємо увагу на переміщення голкіпера, на його техніку, комунікацію з партнерами. Головне завдання — виключити повторення допущених помилок.
— Влітку «Дніпро-1» посилився двома воротарями — румуном Валентином Кожокару, який встиг засвітитися в «Стяуа» та італійському «Кротоне», а також досвідченим Євгеном Пастом з «Десни». Що послужило причиною цих придбань, і хто став їх ініціатором?
— Сумнівів у необхідності зміцнення воротарської позиції не було. Адже Богдан Сарнавський пішов в «Кривбас», а Валерій Юрчук все ще відновлюється після травми, яку він отримав в травневому матчі проти «Руху». Кожокару був одним з декількох кандидатів. Ми його переглядали, розмовляли з ним. Хочеться вірити — не помилилися.
Що до Паста, то запросити його для створення конкуренції на останньому рубежі, запропонував головний тренер. Можливості Євгена всім добре відомі і, звичайно, він допоможе команді — особливо з урахуванням невизначеної ситуації з Юрчуком.
Два зрілих воротаря приблизно одного рівня і один-два молодих змінника, які перебувають на підході до основній обоймі , — ідеальне поєднання. У цьому плані у «Дніпра-1» — повний комплект.
— Основним буде Кожокару?
— Поки не знаю — спостерігаємо.
— Чи достатньо вам одного-двох тренувань, щоб зрозуміти, які плюси і мінуси є у новачка, над чим в першу чергу слід попрацювати?
— Одного-двох — замало. Тиждень — мінімум. Плюс хоча б один матч. Потрібно подивитися, як людина рухається, які рефлекси у його рук і ніг, як реагує на удари з ближньої та дальньої дистанцій, як грає на виходах, боїться помилитися … Тонкощів дуже багато.
— З досвідченими майстрами легше працювати?
— Природно. З молоддю доводиться возитися більше (посміхається).
— Народ часто дивується, навіщо взагалі таким «динозаврам», як, наприклад, Андрій Пятов або Олександр Шовковський, який закінчував в 41, профільний тренер? Чому ще їх можна навчити?
— Коли воротареві за тридцять, йому достатньо не заважати. Допомагати, підтримувати, розмовляти з ним, прислухатися до його побажань. У технічному ж плані навчити чомусь новому в цьому віці або тим більше перевчити, — практично неможливо. Перевірено.
Втім, на тренуваннях я не роблю поділу на досвідчених футболістів і новачків. І ті, і інші займаються разом, по одній і тій же методиці, з тим же набором вправ. Якщо і приділяю молодим більше уваги, то ненабагато — буквально точково. Дублер повинен відчувати себе рівним своєму конкуренту і розуміти, що в будь-який момент може вийти на першу роль.
— Навчаючи підопічних, часто приводите приклади з власної практики?
— Трапляється. Частково для того, щоб надати ваги своїм словам. Почасти, щоб нагадати: мої вимоги і поради базуються на конкретному досвіді. Я хочу, щоб воротар мені повірив, — це значно підвищить ефективність нашої роботи.
В той же час, в нашій справі немає місця категоричності і універсальним рецептом. Я завжди наголошую: у МЕНЕ так виходило краще, МЕНІ так було зручніше. Пробуйте по-різному, відчуйте, як комфортніше для вас, експериментуйте. Десь вийдіть на перехоплення, десь залишіться на стрічці, десь руки зафіксуйте в одному положенні, десь — в іншому. Шукайте «свої» рухи навіть в футбольних трансляціях. Слідкуйте за іграми професійно, звертайте увагу на кожну дрібницю. Благо кількість ракурсів і повторів зараз дозволяє розкласти по поличках будь-який епізод.
— Вам самому довелося грати в клубах, які мали в штаті тренерів воротарів?
— Ні. Але в «Дніпрі» з нами окремо займався Леонід Колтун — асистент Євгена Кучеревського, раніше сам грав у воротах. Він підказував, пропонував якісь особливі вправи — все це допомагало. У тому числі і тоді, коли я сам почав тренувати.
— До речі, Кучеревський теж був голкіпером.
— Євген Мефодійович відповідав за всю команду — у нього вистачало інших турбот. Головний довіряв своєму помічникові і в наші справи не втручався.
— Як проходило ваше перетворення з гравця в тренери?
— У 1997 році старий товариш Олег Таран запросив мене в «Кривбас» .Один сезон я відіграв, після чого з Миколаєва в команду прийшов Олександр Лавренцов — молодий і талановитий голкіпер. Він став першим, а я в свої 37 — таким собі дядьком-наставником. Хлопця я постійно тримав в тонусі. Ти врахуй, говорив, я ще не закінчив. Будеш помилятися — опинишся у мене за спиною. Він все розумів правильно і не помилявся (посміхається). А я з 2000 року вже офіційно став відповідати за підготовку воротарів.
— Наскільки змінилися з тих пір ваші методи?
— В цілому принципи і спрямованість тренувань залишилися колишніми, але на коригування правил гри або нові тактичні віяння, звичайно, доводиться реагувати.
— Ви — про активну позицію сучасних воротарів і їх регулярним підключенням до розіграшів м’яча?
— У тому числі. Хоча я подібні навички став прищеплювати підопічним давним-давно — просто тому, що сам ніколи не боявся виходити з воріт, страхувати партнерів і виконувати роль чистильника. Раніше подібна манера була майже в дивину, а зараз, коли команди перейшли від схеми з останнім захисником до побудови в лінію, воротар просто зобов’язаний вміти діяти високо, «читати» поперечні і вертикальні передачі, добре грати ногами.
— В ідеалі — двома ногами? Як, наприклад, Георгій Бущан, навіть на чемпіонаті Європи виділявся таким чином серед колег.
— Звичайно, це важливо. Як важливо і те, наскільки швидко голкіпер працює з м’ячем і приймає рішення. Наприклад, захисник, який віддає пас назад і знаходиться під тиском, і коли ти бачиш, що він повертається до тебе обличчям, то вже повинен пам’ятати два-три варіанти подальшого розвитку комбінації. До таких форс-мажорів потрібно бути готовим, для чого ми, зрозуміло, моделюємо їх на тренуваннях і вводимо спеціальні вправи.
— Чи є психологічна стійкість головною вимогою, що пред’являються до класного голкіперу?
— Одна з головних. Адже помиляються всі, і не кожній помилці можна знайти пояснення. 100 раз зробив все правильно, а на 101-й дав маху — буває таке. І тут уже важливо не розклеїтись. У даній ситуації багато, якщо не все залежить від самого футболіста, від його впевненості, від його внутрішнього стрижня.
Пам’ятаю, в 2004 році на Меморіал Валерія Лобановського до Києва приїжджав московський ЦСКА, і я звернув увагу на 18-річного хлопчину в воротах москвичів — на те, як сміливо він врізався в гущу гравців, як командував своїми захисниками та «буцався» з суперниками. Його звали Ігор Акінфєєв, і вже тоді було ясно, що в ЦСКА зростає відмінний голкіпер.
— Яку роль у вашій справі займають індивідуальні бесіди з підопічними?
— Важливу. Про щось можна сказати при всіх, під час тренування, а про щось — тільки очі в очі. Найчастіше доводиться розмовляти з молодими хлопцями — часом вони потребують не стільки професійної підказки, скільки довірчового спілкування і дружньої поради. Потрібно відчувати такі моменти.
— Як зрозуміти, що в голкіпера — від його наставника, а що — від власного характеру? Ось, наприклад, явна гра на публіку зі стрибками і кульбітами звідки береться?
— Такому не навчають, це точно. Це — власне «я», частинка особистого стилю.
— А прагнення будь-що-будь зафіксувати м’яч — навіть з ризиком припуститися помилки?
— Це вже плоди роботи, в тому числі — роботи тренера. Відбитий удар може обернутися кутовим або небезпечним добиванням, а спійманий м’яч — це потенційна контратака. Тому я вимагаю, щоб м’ячі, які можна ловити, воротар обов’язково ловив.
— Серед ваших учнів є вже і ті, що самі перекваліфікувалися в тренери. В першу чергу я про В’ячеслава Кернозенко, який зараз працює з голкіперами «Колоса». Щось видавало в ньому майбутнього колегу?
— Між нами відразу склалися чудові стосунки, але розпитуваннями він мене не дошкуляв. При цьому, будучи дуже скромнною і мовчазною людиною, до своєї професії В’ячеслав завжди ставився дуже серйозно. Не дивно, що з нього вийшов класний фахівець — він відмінно проявив себе і у нас, і в збірній, яка виграла «золото» на ЧС-2019 (U20).
— Якщо не помиляюся, Кернозенко був одним з тих, хто готував в «Дніпрі» Андрія Луніна?
— Все вірно. У нас в тренерській команді існує певна ротація — з Андрієм поперемінно займалися Кернозенко, Микола Медін і я.
— Якими якостями виділявся Лунін ще до того, як зайняв місце у воротах першої команди?
— Він прийшов до нас з Харкова технічно підготовленим — з хорошою стартовою базою. Хлопчик володів прекрасними фізичними задатками і був легко навчаємим — схоплював на льоту ті речі, які іншим доводилося розтлумачувати по багато разів. Ну і, звісно, вражав своєю психологічною стійкістю. Спокійний, розважливий, сконцентрований. Часто приходив спостерігати за тренуваннями воротарів першої команди, а я його підбадьорював: скоро, мовляв, попрацюємо разом.
— Перейшовши з «Зорі» в «Реал», хлопець надіслав вам в знак подяки футболку свого нового клубу — це говорить багато про що.
— Можливо, вся справа в декількох індивідуальних тренуваннях, які ми провели з Андрієм перед його від’їздом в Мадрид. Він сам подзвонив, попросив позайматися з ним персонально, щоб трохи підтягнути фізику. Ми тоді добре попрацювали — над швидкістю, виходами, технікою. Упоралися за тиждень з невеликим. Судячи з того, що через рік на прохання Луніна ми повторили весь цикл тренувань, йому вони пішли на користь. І, звичайно, готувалися ми окремо від команди — щоб не було претензій з боку «Реала».
— Зараз спілкуєтеся регулярно?
— Я зберіг добрі стосунки з багатьма підопічними. Звичайно, з Андрієм тримаємо зв’язок, той же Денис Бойко теж іноді подзвонює.
— Після вашого приходу в «Дніпро» Бойко провів, мабуть, свій кращий сезон в професійній кар’єрі, що завершився фіналом Ліги Європи. Підхід до нього знайшли відразу?
— Ні, не відразу. Денис — хлопець своєрідний, і близько місяця ми притиралися один до одного.
— Що, на ваш погляд, завадило йому проявити себе в Туреччині та Іспанії?
— Не беруся судити. Ми з ним, звичайно, обговорювали цю тему, але щоб скласти об’єктивну картину, я все-таки повинен був знаходитися поруч. У будь-якому випадку радий, що Денис виявився затребуваний в такому клубі як «Динамо», і що він продовжує демонструвати свій високий рівень.
— Хто з діючих голкіперів зараз — №1?
— Думаю, чемпіонат Європи відповів на це питання.
— Доннарумма заслужив звання самого корисного гравця Євро-2020?
— А чому ні? Він провів весь турнір рівно і впевнено, без зривів і явних помилок. А в найвідповідальніший момент виручив команду.
— Відбиті пенальті в післяматчевій серії — це перш за все професійні навички або психологія?
— І те, і інше. А ще — якісна адресна підготовка, причому не тільки самого воротаря. Завдяки рекомендаціям аналітичної групи, що займається вивченням суперника, цілком можна взяти пару ударів.
— Якщо підсумовувати, які основні складові воротарського успіху?
— Праця, терпіння, талант. І ще, як не крути, антропометрія. Щоб пробитися нагору з невеликим зростанням, потрібно бути унікумом.
